Святослав Вакарчук: политики не думают стратегично (27.12.2006г.)

102.jpg



























Назвати Святослава Вакарчука одним словом «музикант» язик не повертається. Фронтмен гурту «Океан Ельзи» популяризує українську культуру більше за всі міністерства разом узяті. Останнім часом ще й провадить благодійницьку діяльність. Це важка та невдячна праця. Адже на теренах пострадянського Союзу дуже важко переконати людей розлучатися із кровно заробленим. Власне через те й закидають Вакарчуку звинувачення у піарі та в банальному бажанні потрапити на блакитні екрани. Утім, Святослав нікого не слухає, гідно несе звання Посла доброї волі ООН (хай як це пафосно звучить) і мало не залазить до кишені «багатих українських Буратіно», випрошуючи грошей для бідних дітей із інтернатів. І в той час, коли в Києві тривають сумнівні аукціони продажу картин, масок чи ще чогось не дуже потрібного з ярликом «благодійно», океанівець неохоче звітує про маленькі, та все ж перемоги. «Зібрали небагато, але це тільки початок», – скромно каже Вакарчук-молодший.
Говорити з Святославом – нелегко. Журналісти побоюються музиканта. Адже, щоб спілкуватися з ним на рівні, треба мати добротний багаж знання. Інакше бесіда буде неплідною. Та й говорить Славко останнім часом мало – здебільшого про проблему української молоді. Не погодитися з ним – важко. Наша молодь і справді мало читає. Якщо й читає, то не те, що мала б, та й здебільшого навіть не рідною мовою. Щоб запобігати такому лиху, лідер «Океану Ельзи» при нагоді та без неї запевняє: «Читати – це модно». Сам залюбки пригадує книжки, які вразили у дитинстві, розповідає про те, що читає історичну прозу XV – XVI століть, і не розуміє недалекоглядності українських політиків.
– Святославе, як відбувається реліз нового благодійного синглу «Веселі, брате, часи настали» та скільки вже зібрано коштів для дітей з Макіївського інтернату?
— Зібрано відносно велику суму. Поки що не хочу її оприлюднювати, але скажу, що її буде достатньо для серйозної матеріальної допомоги дитячому будинку в Макіївці, яким ми опікуємося. Знаєте, я тільки нещодавно зрозумів, якою бідою для нашої країни є СНІД. Люди мало знають про цю хворобу та ще не вміють толерантно ставитися до ВІЛ-інфікованих. Пісня «Веселі часи» є хорошим приводом для об’єднання здорових та хворих людей та припинення цькування останніх.
– Гроші жертвують лише українці чи є благодійники з-за кордону?
— Здебільшого допомагають наші люди. Але я б дуже хотів, щоб ті наші співвітчизники, які нині перебувають у Європі  чи Америці, також долучилися до допомоги знедоленим дітям. Також звертаюся до всіх іноземців: «Підтримуйте все українське. Чим здоровіша буде наша нація, тим краще буде в усьому світі».
– Мало не в кожному своєму інтерв’ю ти закликаєш молодь читати книги… Така пропаганда дієва? Є результати?
— Вдячні обличчя та дитячі усмішки – найкращі результати. Я не кажу, що ми можемо пишатися зробленим, але це тільки початок. У цьому році ми допомогли 27 інтернатам закупити потрібну літературу. На жаль, це лише тридцята частина того, що хотілося б зробити. І я робитиму все, щоб наші заможні люди активніше приєднувалися до програми підтримки дитячого читання. З однодумцями спробуємо за один рік вирішити проблему з усіма сиротинцями. Але лише передати в дитячі доми та установи книжки – мало, хоча й це велика справа. Наступна проблема – заохотити до читання молодих людей та дітей. І власне
тут треба працювати всім разом.
– На Форумі видавців у Львові ти говорив про соціальну рекламу, яка буде спрямована на популяризацію читання…
— Ця робота перебуває на вирішальній стадії створення. Думаю, що найближчим часом ви всі її побачите. Нас підтримало багато людей. І це вже свідчить про небайдужість.
– Ти навіть обіцяв у прямому ефірі радіо чи телебачення читати книжки і закликав медіа-керівників запровадити програму читання, яку б із великим задоволенням вів. Святослав Вакарчук таки стане телеведучим? На котрому каналі?
— Я пам’ятаю про всі обіцянки, які давав раніше. Нині веду переговори з деякими каналами, і є навіть цікаві пропозиції. Не все робиться так скоро, адже треба обговорити нюанси та ефективність цієї програми. А щодо каналу, то наразі я не хотів би оприлюднювати, щоб зберегти інтригу.
– Цю програму показуватимуть у прайм-тайм чи, як у нас заведено, у нічний або ранковий ефірний час з обмеженою кількістю глядачів?
— Скажу так: ішлося про зручний час. Але я б не хотів про це багато розповідати. Це має бути концептуальна програма, яка б справді заохочувала дітей читати. У нас безліч недієвих проектів. Не хочу до лучатися до одного з таких. Тому ми обговорюємо всі нюанси та аспекти співпраці.
– Чи буде це комерційно вигідно каналу?
— Це буде здоровий компроміс між комерцією та корисністю. Усі нині грають за ринковими правилами, треба це зрозуміти. Навіщо робити безліч нецікавих та неконкурентних програм, якщо вони не дають ані прибутку, ані не є дієвими? Цинічно показувати страшні американські бойовики та водночас говорити, що попит диктує пропозицію. Треба робити все для того, щоб був попит на корисне та потрібне. Неприпустимо для держави
усуватися від виховного процесу молоді. Треба насаджувати інтелектуальну ідею та привчати дітей до знання. Слід розповісти всім, що обізнаність та знання є модні, та дивитися на 10 років наперед. Якщо нині не думати про майбутнє наших дітей, то нації не буде. Ми виховуємо тих, що будуватимуть Україну. І від нас залежить
те, чи дивитимуться вони американські фільми, чи читатимуть книги.
– Відучити молодь від перегляду супербойовиків, як на мене, малоймовірно. Американські фільми – популярні, і нічого з цим не вдієш...
— Я певен, що зможу привернути увагу молоді не гірше за героїв таких фільмів. Головне – знайти підхід і робити це цікаво та невимушено.
– Святославе, а ти не вважаєш, що нині забагато благодійних акцій та замало тих, хто готовий був би ділитися власними заощадженнями?
— Я не згідний із думкою, що благодійності може бути забагато. Хіба може бути забагато зібраних просто так коштів для потреб нужденних? Постановка такого питання неправильна, даруйте за критику. Разом із тим, думаю, пора переходити від гучних акцій, які більше несуть піару, ніж допомоги, до конкретних дій.
– І у твоїх акціях часом сумніваються та називають піаром?
— Мені не цікаво, як сприйматимуть люди мою благодійну діяльність. Мені не потрібна повага чи любов, я маю її в іншому місці. Річ не в цьому. Я б хотів достукатися до тих людей, які мають і значно більшу можливість, ніж я, і які на сьогодні чи не вважають за потрібне, чи не думають про ці речі. Треба допомагати не тільки знедоленим, біднякам. Треба знаходити такі адресні стратегічні цілі, щоб, віддаючи на них кошти, за деякий час ми всі мали гарний результат.
– Що саме маєш на увазі?
— Наприклад, підтримка читання, стипендії для студентів, ґранти для інститутів, створення нових музеїв. Себто такі речі, які не просто допомагають вже тепер, а працюють на перспективу.
– Більшість дітей, погодься, потребує у першу чергу медикаментів, а не книжок, хоч це й сумно…
— Медикаменти для хворих – це святе. Але я кажу про стратегічні речі, які сьогодні не дають конкретного результату, але за 5 – 10 років будемо його мати. Нашому суспільству слід навчитися мислити стратегічно. Дуже мало цього в риториці звичайних людей.
– Та й у риториці політиків цього небагато…
— Тактичні баталії, якими нині живее український політикум, смішать. Водночас стає страшно за наше майбутнє. Політиків чомусь цікавить, що буде за місяць чи за півроку. Їх не обходить, а що ж буде за десять. Вони бояться про це говорити. І, мабуть, не тільки тому, що немає часу чи що думки в них до цього не доходять: вони просто не вміють про це думати. Це біда, і це треба змінювати...
– Після такої промови постає логічне запитання: книжку написати сам не хочеш?
— Ні, я не вважаю себе сьогодні талановитим письменником. Кожен мусить робити якісно свою справу. Поживемо – побачимо.
– Минуло свято Миколая… Які спогади з дитинства?
— Я завжди із захопленням розгортав подарунки і чекав на прихід Миколая. Це був такий ритуал. Зазвичай мені святий приносив фломастери, олівці... Колись було мало свят для дітей, тож Миколай видавався таким магічним та недосяжним… Нині діти святкують усе своє і навіть все чуже...
– А найоригінальніший подарунок від Миколая пам’ятаєш?
— Кожного разу це були книжки – навіть по кілька штук. Бувало, що подарунки під подушкою не поміщалися. Наприклад, зимові черевики Миколай мені клав під ліжко. (Сміється)

________________________________
29 декабря 2006 г.
Автор Орислава ЖЕРЕБЕЦЬКА
Источник: Post-Поступу

 


 
 
 
 
Copyright © 1998-2014 Все права защищены - самый большой и самый старейший фан-клуб группы Океан Ельзи
При использовании материалов с данного сайта обязательна активная гиперссылка на http://ocean-elzy.ru/
Данный сайт не является официальным, создан и работает благодаря поклонникам группы.
Материалы предоставляются поклонниками или берутся из сети Интернет с открытых ресурсов со ссылкой на них.
Однако мы напрямую сотрудничаем с администрацией группы Океан Ельзи.
Материалы, выложенные на нашем сайте, регулярно просматриваются администрацией группы Океан Ельзи,
Недостоверная или запрещённая администрацией группы Океан Ельзи информация с сайта удаляется!