Святослав Вакарчук: Я народився на Закарпатті і дуже люблю цей край! (13.08.2005г.)
Власне, таке сенсаційне зізнання фронтмен гурту „Океан Ельзи” вперше зробив на рідних теренах. П’ятдесятитисячна аудиторія, яку зібрала ужгородська площа Поштова з різних районів краю, задихнулася від захвату. Чимало із закарпатців відати не відали, що їх улюбленець, який здавна близький їм за духом, музикою, дотичний до них і генеалогічно. „Я люблю вас!”- у екстазі кричав землякам Вакарчук. Народ досягнув піку екзальтації і стогнав від захоплення, а вітер і перші подихи грози перетворювали шепіт натовпу фанів на клекіт потужної бурі, складеної з людських голосів...

...День 7 серпня приніс кореспондентам “Трибуни” відчуття полювання. Ї тільки усвідомлення вартості призу спонукало журналістів пройти шлях, зітканий з численних перепон, до кінця. Лідер «Океанів» приїхав до Ужгорода ще зранку. Однак його разом із музикантами формації не вдалося застати за частуванням в «Деці у нотаря», а в готелі «Ужгород», котрий гостинно приймав «Океан Ельзи» та vip-персон із UMC, ближче до обіду з’явився тільки Петро Онисько, котрий повідомив, що саме він володіє монополією на інтерв’ю Святослава регіональним виданням і розмова не реальна, оскільки це не просто Вакарчук - це ціла корпорація!.. На ремарку журналіста, що про спілкування з провідним «океанівцем» було домовлено з дирекцією UMC, Онисько вигукнув: «Хто таке UMC, я приймаю группу». Пізніше доброзичливці-інформатори (дай їм Бог здоров’я!) сигналізують, що Славко після поселення в готелі вирушив до клубу «Кактус». «Трибунівці» стрімголов біжать за вказаною адресою. Але й тут нас зустрічає насуплений Онисько, який істерично гукає, що іколи не хочете зіпсувати зі мною стосунків «забирайтеся геть!» Позиція, м’яко кажучи, не зрозуміла ї монополізувати шоу-бізнесовий ринок Закарпаття і боронити артистів від будь-яких контактів з місцевою пресою. А страждає, як годиться, пересічний прихильник, у нашому випадку «Океанів», який змушений дізнаватися незвідане про свого кумира з центральних ЗМІ, котрі ділять ефір порівно поміж українськими виконавцями.

Детектив досягнув кульмінації, коли нахнюплений шоу-мен заборонив репортерам фотографувати народного улюбленця, долонями затуляючи об’єктиви. Довелося жінці-фотографу ліктями відстоювати законне право фільмувати будь-де і будь-кого. Славко, уважно вислухавши аргументи кореспондентів, на спілкування із закарпатським читачем погодився. Тільки попросив, щоби не було запитань стосовно вітчизняних політичних реалій. Як галантний джентльмен Вакарчук дотримав слова і після концерту винагородив журналістів декількома хвилинами невимушеної бесіди. Він був простий у розмові і точний у характеристиках, як істинний фізик. Ще відчувалася у ньому втома і, водночас, задоволення від виступу. Потім, аналізуючи наш діалог, дозволю собі припустити, що мій «зірковий» співрозмовник дещо сором’язливий відносно прекрасної половини людства. А всі ті балачки про його численні перемоги над жіночими серцями і тілами значно гіперболізовані, ніж воно є насправді. А негативне реноме недоступної і перебірливої у спілкуванні «зірки» Вакарчукові формують подібні Ониськові, які самовільно привласнюють собі право на ?витік інформації?.

Святославе, чому ти відмовляєшся говорити про політику, зокрема ділитися спогадами про революційний Майдан?

- Я дуже виснажений після концерту, щоб говорити про політику. А, по-друге, це було давно і я не готовий зараз про це згадувати.

Розкажи, будь ласка, про своє закарпатське коріння...
- Ця інформація є на всіх наших сайтах, тому я не хочу кричати про це. Моя мама родом з Мукачева. Ї я також народився у Мукачеві, хоча на той час мої батьки уже жили у Львові. Я виріс і вчився у Львові, тут закінчив школу, університет. А в Мукачево приїжджав до бабусі, яка там жила. Коли я приїжджаю у Закарпаття, найперше, що мене вражає,  це природа. Це улюблена моя природа з усіх українських краєвидів. Тут мені подобається навіть більше, ніж в Криму. У Закарпатті мені затишно.
Знаю, коли приїжджаєш в Ужгород, зустрічаєшся з певними людьми.
- Це і друзі, і нові знайомі. Мені цікаво спілкуватись з тутешніми людьми. Близькість до Угорщини, яка для мене є цікавою спільнотою, створює тут своєрідну атмосферу. Мені цікава філософія поєднання українського з неукра-їнським, навіть неслов’янським.
Мені, як випускниці Львівського Національного, цікаво, який відбиток у твоїй психології залишила alma mater, крім того, що тато є ректор, і ти разом з однокашниками мусив гризти граніт науки?

- Я закінчив фізичний факультет. Ї дуже радий, що дістав освіту теоретичної фізики. Вона дала мені можливість багато думати. Вона дала мені можливість аналізувати, ширше дивитись на світ. Тому що це дуже фундаментальна освіта. У музиці допомагає тим, що розвиває фантазію.

Вчора ти співав перед Франком у Львові, сьогодні є ти в Ужгороді, післязавтра є у столиці. Як гасиш тугу за рідним містом, можливо, певні предмети інтер’єру помешкання символізують Львів?

- Постійно щось нагадує про Львів, скажімо, багато знайомих, яких зустрічаю у Києві. Я стараюся, щоби у мене вдома була атмосфера, у якій мені затишно. Коли я думаю є і в інтер’єрі мене нічого не дратує. Вдома мені нічого не нагадує про Закарпаття чи Львів, за винятком книжок, які я привіз з батьківської хати, і маминих картин.

Мама займається живописом?
- Так, трошки. В основному, мама малює портрети, пейзажі, у тому числі й Карпати.
Кажуть, що твоя квартира витримана у східному стилі?
- Можливо. Але, цікаво, хто про це говорить, адже за все моє життя у мене вдома було не більше десяти людей. Я не дуже люблю пускати в своє помешкання людей. Моя квартира достатньо проста, проте все в ній зроблено якісно.

Формація «Океанів» народилася поміж львівських вулиць. Зараз є нові музиканти. Ти виріс з «львівських штанів» до рівня космополітизму, про який твердили Хусточка і Шуров?

- Ні, я, навпаки, вважаю, що «Океан Ельзи» був, є і залишиться українською групою. Наше завдання: піднімати смак, музичну культуру і рівень української публіки. Я радий, що «ОЕ» є улюбленими виконавцями в Україні, незалежно від місця знаходження: від Ужгорода до Луганська чи від Києва до Криму. Добре, що українці слухають таку музику. Нехай би то був хтось інший, але головне, щоб він це робив якісно, щиро і на європейському рівні. А що стосується космополітизму, то ним часто прикриваються ті, у кого відсутній власний стержень, вони не можуть віднайти себе, тому беруть трішки там, трішки з іншого... Насправді, назвати групу «Beatles» космополітичною ї язик ні в кого не повернеться. Це суто англійська група. Це символ їх нації. Так само і «Океан Ельзи». Ми їздимо країнами колишнього Союзу: сьогодні є в Москві, завтра є в Алма-Аті. Можливо, ми й належимо всім, але це не значить, що ми не є суто українською групою.

Після відходу з гурту 3 музикантів музична Україна гомоніла, що «Океан Ельзи» піде в небуття. Завдяки яким вартостям, обставинам група не тільки не розпалася, а стала продукувати ще якіснішу музику?

- Вдалося, тому що преса не знала всіх нюансів. Вона бачила обличчя. «Океан Ельзи» - це, в першу чергу, енергетика, щирість. Більше того. Дозволю собі сказати, можливо, різкі слова, але нехай там будуть зовсім інші люди, можливо, й мене там колись не буде, але якщо ці речі, про які я говорив, збережуться, то абсолютно все одно, хто буде на сцені, повірте мені! Я думаю, своїм прикладом ми показали, коли ти віддаєш себе на 120 відсотків, тоді люди тебе сприймають. Не думаю, що «Океан Ельзи» кращий, ніж він був, він просто інший. Спочатку він змінився під впливом життя. Бачить Бог, я не хотів, щоб так сталося. Але так обставини з нами повелися. Наразі я дуже щасливий, що сталося саме так, тому що попереду є великі горизонти. Зараз у мене команда просто чудова. Це однодумці, на яких я чекав протягом усього життя. Ці люди принесли у групу інновації, причому вони всі є дуже різні. Наприклад, Денис (бас-гітарист - прим.авт.) прийшов з джазової музики, Мілош (клавішник - прим.авт.) - з класичної, Петро (гітарист - прим.авт.) є  з київського клубного панку. Вони є різні, але кожен з них професійний музикант і людина з великої літери.

У одному з інтерв’ю ти зізнавався, що на сцені відчуваєш екстаз. Яка природа цього відчуття, адже періодично в суспільство запускаються чутки, що блаженства на сцені тобі допомагають досягнути наркотики чи алкоголь?

- Я вживаю деколи алкоголь, ніколи цього не приховував. Але вживаю в нормальній кількості. Що стосується наркотиків, ї може, це для когось буде дивним,  але я ніколи їх не пробував. Я маю достатньо знайомих, які бавляться наркотиками, і мені досить їх прикладу, щоб самому не пробувати. А пліткують, тому що я цікавий людям. Я завжди відкрито говорю, що часом можу дозволити собі віскі чи коньяк, тому що я їх люблю. Але в дозах, далеких від тих, які мені приписують. Бог дав мені талант бути сильним, енергетичним, можливо, я в маму таким вдався, але я відчуваю в собі сили бути саме таким на сцені.
А що взяв від батьківської науки?
- Мій тато дуже емоційна і щира людина. Якраз він і навчив віддавати себе на 100 відсотків у кожній справі, яку ти робиш. Батько є мій найближчий друг. Я хотів би побажати, щоби всі мали такі відносини з батьками, як маю я з татом. Я завжди раджуся з ним з усіх складних питань і мені приємно, що і він радиться зі мною. Таким чином ми допомагаємо один одному.

«Зіркова» хвороба у тебе з’являється залежно від настрою? Часом ти щодуху тікаєш від фанів, інколи тебе можна зустріти посеред багатолюдного бару...

- «Зіркова» хвороба неминуче може вразити будь-кого, хто є популярною людиною. Думаю, що не минула вона й мене. Головне, вчасно знайти симптоми і вчасно від неї позбутися. «Зіркова» хвороба - це не є неувага до інших людей чи почуття особливості. Це трохи інше. Коли щосекунди відчуваєш, навіть коли поруч нікого нема, що до тебе посилена увага, тому реагуєш неадекватно, не як всі люди. Жодна людина, яка цього не відчула, не може цього зрозуміти. У мене був такий період, це було достатньо давно. А в даний час мене цікавить тільки музика.

До речі, балакають, що ти відчув свою особливість після близького знайомства з Президентом...
- Віктора Андрійовича я знав задовго до того, як він став Президентом. А стосовно пліток, то треба або назвати джерело чуток, або не вживати подібні слова...

Пишеш пісні для інших виконавців?
- Я не вмію писати під замовлення. У житті написав єдину пісню не для себе, а для Олександра Пономарьова «Він чекає на неї», тому що мені здалося, що він зможе її заспівати. Не думаю, що хтось зможе відтворити ті емоції, пережиті мною, краще від мене самого.
Яким буде новий альбом?
- Увесь альбом буде витриманий в дусі «Океану Ельзи». Тобто завжди не подібним на попередній. Він буде різним. Думаю, це найкраща його оцінка.

Гадаю, Славко Вакарчук заінтригував не тільки мене, а й неозорі шеренги прихильників формації у Закарпатті. Тому з нетерпінням чекатимемо на нього у жовтні, коли він зі своїми соратниками-музикантами приїде репрезентувати сво
є нове музичне дітище.


______________________________
13 августа 2005г.
Автор: Оксана Кузьмінська
Источник: ТРИБУНА, uzhgorod.net.ua

 


 
 
 
 
Copyright © 1998-2014 Все права защищены - самый большой и самый старейший фан-клуб группы Океан Ельзи
При использовании материалов с данного сайта обязательна активная гиперссылка на http://ocean-elzy.ru/
Данный сайт не является официальным, создан и работает благодаря поклонникам группы.
Материалы предоставляются поклонниками или берутся из сети Интернет с открытых ресурсов со ссылкой на них.
Однако мы напрямую сотрудничаем с администрацией группы Океан Ельзи.
Материалы, выложенные на нашем сайте, регулярно просматриваются администрацией группы Океан Ельзи,
Недостоверная или запрещённая администрацией группы Океан Ельзи информация с сайта удаляется!