Нові глибини “Океану Ельзи” (18.11.2004г.)

Володар ключів — скрипічного та від Форту Буаяр — ніколи не володів серцем дівчини на ім’я Ельза


В одній із пісень Святослава Вакарчука є такі рядки: “І у твоїх очах нема моїх слідів”. Це не про нього. Його сліди скрізь — на концертних майданах, на телеекранах та радіохвилях країни, на політичних мітингах та світських тусовках. Нещодавно артист устиг побувати в “Форті Буаяр”, на популярній телегрі виробництва каналу “1+1”: безстрашно стрибав у прірву, завзято шукав ключі в жбані з мишами, миттю відгадував загадки чаклуна — Богдана Ступки, за що отримав від нього комплімент: “Що то значить розумна дитина!” А потім щедро віддав грошовий приз за перемогу вихованцям Львівського інтернату для сліпих дітей: “Прошу керівництво інтернату купити за ці гроші музичні інструменти. У людей з вадами зору — гарний слух, нехай у такий спосіб діти самореалізуються в житті”.

За всі добрі справи солісту та “капітану” музичного гурту “Океан Ельзи” з десятилітнім стажем Святославу Вакарчуку віддячується сповна: його пісні займають перші місця в хіт-парадах, диски продають рекордними тиражами, а в кожному українському місті виступи “Океану” збирають прихильників у переповнених залах.

Пісні “Друг”, “Холодно”, “Я їду додому”, “911” сповнені симфонічності, філософського змісту в поєднанні з шаленою енергетикою та щирістю. Показовий факт: Львівський театр опери і балету для “Океану Ельзи” зробив виняток, дозволивши в 2003 році співати у престижному приміщенні, сила акустики якого славиться по всій Європі. Показником якості музики “Океану” слід вважати концерти, де рядок “Скажи мені...”, розпочатий Вакарчуком, увесь майдан Незалежності хором продовжує: “Чому не можу забути те, чого нема?”

Що є причиною успіху, який супроводжує хлопців уже протягом десяти років? Думаю, не в останню чергу харизматична постать соліста, талановитого музиканта, автора майже всіх пісень групи, філософа за світосприйняттям, фізика (він написав дисертацію “Суперсиметрія електрона в магнітному полі”) і лірика (володар премії “Галицький лицар” у 2003 році) і при цьому дуже простої та щирої людини — Славка Вакарчука.

Моє перше запитання до нього про Київ.

— Безумовно, мені подобається столиця,— говорить лідер групи.— У мене тут більшість друзів, тут цікаво жити. Люблю гуляти біля Видубицького монастиря, інколи відпочиваю на Подолі. Але я родом зі Львова, а Львів — місто, з якого можна виїхати, але ти все одно залишаєшся львів’янином, це мов національність.

Цікавлюся, де більше до вподоби Славкові виступати в столиці.

— Популярний та престижний палац “Україна” мені не подобається. Він дуже специфічний. Відчувається дух радянських з’їздів, чомусь проблемний звук і енергетика якась негативна. Але така програма, як “Тихий океан”, усе ж краще сприймається саме тут, бо потрібно, щоб люди сиділи й просто слухали. А на рок-концертах треба працювати більше ногами, ніж головою, як це відбувається у Палаці спорту.

Особливим для Славка був виступ у Київському музеї мистецтв імені Варвари та Богдана Ханенків наприкінці жовтня. Музиканти виконували свої пісні разом із вірменським маестро Дживаном Гаспаряном, майстром гри на народному інструменті, що називається дудук. До речі, Гаспарян — легенда музики світового рівня, брав участь у концертах Пітера Гебріела та в записах саундтреку до фільму “Гладіатор”.

— Цей інструмент ми хотіли використати в піснях “Друг” і “Холодно”, але ніде не могли його знайти. Та доля звела нас із Гаспаряном на спільній акції в київському музеї, де ми класно зігралися. Думаю, в наступному музичному альбомі “Океану Ельзи”, який плануємо випустити навесні, шанувальники почують і дудук.

Згадуючи про десятирічний ювілей групи, безумовно, не можу утриматися від запитання, чому колектив покинули клавішник Дмитро Шуров та бас-гітарист Юрій Хусточка.

— Вони утворили новий гурт “Esthetik education”. В їхніх піснях багато ліричності, яку логічно пов’язати з досвідом колишніх океанівців. Хлопці — талановиті люди, знають, що роблять, і щонайменше, вважаю, їм би хотілося бути подібними до “Океану Ельзи”. Інакше вони із групи не пішли б. Я слухав їхні нові пісні — це на вісімдесят відсотків сольна творчість Дмитра Шурова. Він завжди любив нестандартну музику, тому це природно, що захотів зробити щось своє. А за ним — і Юра Хусточка. Я дуже хочу подивитися концерт “Esthetik education”, але все не виходить.

Вакарчук поважає бажання друзів грати по-своєму, хоча жалкує, що музичні гастролі по Росії, які незабаром розпочне колектив (“Океан Ельзи” відвідає близько сорока міст), “планували разом, разом завойовували Росію, щоб потім змінити склад і аж тоді поїхати в цей тур”.

— Я розумію негативне ставлення наших фанів до подій усередині групи,— говорить Славко.— Але життя продовжується, у новому складі ми суттєво підвищили рівень зіграності музикантів. Хоча після прес-конференції, коли Хусточка заявив про вихід із гурту, я потім удома замислився і зрозумів: за десять років не було часу озирнутися. Тоді написав — ні, не сумну, а дуже філософську пісню — “Дякую”. Вона присвячується і батькам, і друзям, і шанувальникам, і моєму бажанню мати власну родину, дітей...

Майстерність Вакарчука-композитора проявилася у цій ліричній композиції якнайкраще: такі не створюють на замовлення, вони народжуються самі собою і змушують слухача шукати розгадку авторського задуму.

— За нові пісні нас хвалять і сварять однаково, але “Дякую” шанують найбільше, мабуть, вирішили пожаліти “за вислугой лєт”,— жартує Славко.

— У вас немає амбіцій стосовно “Євробачення”?

— Немає. Конкурс “Євробачення” не досяг європейського рівня,— категорично стверджує Вакарчук.— Нам неодноразово пропонували взяти в ньому участь, та ми все відмовлялися. З цьогорічною переможницею Русланою Лижичко в мене нейтральні стосунки, вона мені подобається як людина, але її музика далека від мого розуміння.

— Невже ви байдужі до міжнародного визнання?

— Ми зараз займаємося тим, щоб поїхати влітку на кілька західних форумів. Нещодавно співали в рамках фестивалю європейських столиць “Метрополінг” у Берліні...

— Чому у групи назва з незвичним жіночим ім’ям? — переводжу розмову на іншу тему.

— Не тому,— сміється Вакарчук,— що всіх моїх дівчат звати так. Просто ідея поєднати слово “океан” із жіночим іменем видалася мені цікавою. “Ельзу” придумав соло-гітарист Паша Гудімов. А про особисте життя ви в мене і не питайте: як тільки стосунки стають відомі суспільству — вони руйнуються.

З’ясувалося, що назва музичного гурту, яка провокує зацікавленість творчістю музикантів, не має красивого поетичного тлумачення! Я розчарована, бо так хотілося почути про Ельзу, “дівчину з іншого життя”, що “не така, як усі”, адже вона одночасно і тендітна леді, і лукава кішка, готова за покликом серця бути сміливою й гідною всіх цих слів із пісень Славка Вакарчука.

Про таку подругу він співає, про таку, можливо, мріє. А ми, слухаючи його музику, можемо й самі придумати чудову історію і про кохання, і про дружбу, і про вірність ідеалам...

________________________________
18 ноября 2004 г.
Автор Алевтина БІЛЕЦЬКА
Источник: Хрещатик www.kreschatic.kiev.ua

 


 
 
 
 
Copyright © 1998-2014 Все права защищены - самый большой и самый старейший фан-клуб группы Океан Ельзи
При использовании материалов с данного сайта обязательна активная гиперссылка на http://ocean-elzy.ru/
Данный сайт не является официальным, создан и работает благодаря поклонникам группы.
Материалы предоставляются поклонниками или берутся из сети Интернет с открытых ресурсов со ссылкой на них.
Однако мы напрямую сотрудничаем с администрацией группы Океан Ельзи.
Материалы, выложенные на нашем сайте, регулярно просматриваются администрацией группы Океан Ельзи,
Недостоверная или запрещённая администрацией группы Океан Ельзи информация с сайта удаляется!