Бiльше для вас (03.12.2010г.)

3 грудня «Океан Ельзи» дають заключний концерт масштабного світового туру в підтримку альбому «Dolce Vita».

Напередодні цієї події ми зустрілись із лідером «ОЕ» Святославом Вакарчуком та поспілкувались про свіжий ремастер альбому (реліз 1 грудня), довготривалі гастролі, професіоналізм, кодекс самураїв, Девіда Боуі, Джимі Хендрікса, вірші Джима Моррісона та про дух рок-н-ролу.

***

Привіт, Святославе.

Привіт, Сергію.

Почнемо з основної новини останніх днів — видання ремастеру альбому «Dolce Vita». Зведення робилось в Америці, у студії саунд-продюсера Боба Людвіга…

Не перебільшуйте значення слова мастерінг. Не хочу, щоб люди думали, що ми кардинально змінили звук. Мастерінг — це фінальне причісування звуку. Ти можеш зробити звук або більш різким, або м’яким, або об’ємним, або конкретним.

Тобто це не є зведення. Зведення змінює пісню по настрою, а мастерінг не впливає на аранжування, а змінює тільки звук. Скажімо, те, що звучало м’якше, може звучати більш жорстко, або навпаки. От ми зробили більш жорсткий мастерінг. Цікавість у тому, що ми зробили його на найкращій у світі студії і це дуже допомогло.































Якби у нас був час, ми б зробили це раніше і встигли б до релізу альбому взагалі. Але оскільки це було неможливо і студія була зарезервована тільки на травень, ми вирішили не відкладати реліз, випустили альбом таким, яким він був.

А зараз ми отримали можливість отримати новий звук цього альбому, тож зробили його окремим виданням. Думаю, люди, які скачували цей альбом на торрентах або сайтах і не мають вдома CD, — їм точно буде цікаво купити.

Ми не розраховуємо, що люди будуть змінювати думку про музику, бо музика точно не змінилась. Хоча спеціально для ремастеру в двох чи трьох піснях ми трохи змінили зведення, трошки більше гітар додали, це робилось вже в Києві. Взагалі має бути більш масивне звучання.

Як склалось, що ремастер робив саме Боб Людвіг?

Дуже просто, ми знайшли найкращу студію в світі і звернулись до них. Ми вже мали попередні зв’язки, коли робили диск «Вночі». Послухавши нас, вони відповіли, що готові це зробити, просто дали довгий строк. Ми почекали — і все. Ніяких чудес нема.

Ти вже слухав ремастер, правильно?

Так, ми слухали його ще будучи на гастролях в Україні, він був готовий ще в червні.






























Які моменти ремастеру «Dolce Vita» тобі подобаються найбільше?

Знаєш, загальна проблема звучання на маленьких колонках — завжди погано чути низькі частоти, наприклад бас. А тут чутно все, абсолютно все, і це дуже класно. В цьому і магія мастерінгу — ти нічого не змінюєш у музиці, а раптом починаєш чути те, чого раніше не чув. The Beatles взагалі зараз видали plug-in спеціально для iPhone, знаєш, да?

Знаю.

Я — бітломан, але до того часу не знав, що вони записували і зводили все в моно, а в самому кінці розкладали по доріжках. Тому сам стерео-звук був гірший, але, кажуть, в моно все буде звучати натуральніше. Тобто на такі, здавалося б, дрібниці для звичайного слухача, деякі люди дуже звертають увагу.

Чи чули вже цей ремастер Євген Ступка і Ігор Пригоровський і яка їхня реакція, як людей, котрі створювали першу версію альбому «Dolce Vita»?

Їм дуже сподобалось. Ми всі разом радились і всі разом віддавали матеріали для ремастеру, це була наша спільна ідея.





























Боб Людвіг — це особистість, яка є взірцем рок-н-ролу. А які світові альбоми ти міг би назвати, як взірець рок-н-ролу для тебе?

Туманне питання. Взірець рок-н-ролу по настрою, запису, звуку, музиці, словах, по впливу на світ — це все дуже різні параметри. Однозначно не можна відповісти. В тих же The Beatles є десь п’ять альбомів, котрі для мене є хрестоматійними — це точно «Revolver», «Abbey Road», «White Album», та й мабуть все після 1965 року.

Є альбоми Pink Floyd, Led Zeppelin, є пару альбомів Девіда Боуі, є Depeche Mode, є той же альбом «Ten» Pearl Jam, той же «Blood Sugar Sex Magik» Red Hot Chili Peppers. Це альбоми, які впливали на мене.

Оскільки ти вже згадав Девіда Боуі, поставлю ще одне туманне питання, а потім повернемось до конкретики. Боуі свого часу попереджав, що рок-н-рол — темна сила, справжню вагомість якої артисти не в змозі збагнути, і що кожен рок-музикант є передвісником чогось лихого. Натомість Джимі Хендрікс казав, що рок-н-рол — це, перш за все, вдала розвага. Щось, чим можна забити легені і ні про що не думати…

Різниця між ними лиш в тому, що вони вживали, от і все. :)

...А що для тебе рок-н-рол?

Людині, яка цим займається постійно, вже складно провести грань — чи це спосіб життя, чи це музика, яку ти робиш, чи це образ, чи це реальність. Мені здається, що рок-н-ролу в тому вигляді, який розуміли Боуі і Хендрікс у ті часи, вже не існує.

Не те щоб він був мертвим, як співав Грєбєнщіков. Просто часи змінились. Залишилось зовсім мало музикантів, які були б носіями цього способу життя, мислення, відношення до життя, вираження через музику і тексти.






























































Наприклад The Rolling Stones, які фактично на цьому і заробляють гроші. Їх сприймають, перш за все, як живий предмет епохи шістдесятих-сімдесятих років. Не нафталін, у жодному разі, навпаки, це дуже круто.

Це як крокодили, які лишились у наші часи з епохи динозаврів і їх усі вивчають — «от, у них трьохкамерне серце, а не чотирикамерне, вау, ось воно як раніше було!». Так само группа The Rolling Stones — зараз їх люблять не за музику, яку вони роблять, а за те, що вони несуть дух рок-н-ролу, який вони просто увібрали в себе і ніколи не випускали.

А сьогодні рок-н-рол — це більше стиль, насправді люди мало цим живуть. Для мене все-таки первинною є саме музика.

Закінчилось голосування за 10 пісень, котрі «Океан Ельзи» виконає 3 грудня в київському МВЦ. Як тобі результати — всі вже прочитали у тебе в твіттері. А от чи готові морально музиканти виконувати ті пісні, котрі не виконували дуже давно, або ж і не виконували взагалі.

Ми вже граємо всі ці пісні на концертах, готуємось. «Вільний» і «Фіалки» грали в Казані і Нижньому Новгороді. На саундчеку зробили репетиції, а потім виконали. Фактично, це дві єдині пісні, котрі ми не грали дуже давно. Решту ми так чи інакше виконували.

По деяких піснях я дуже здивований — «Коко Шанель» і «Кавачай» ми і так граємо на всіх концертах, або «Квітка», наприклад. Можна було ці пісні і не вставляти в десятку, і так зіграли б. Але люди вибрали так, як вибрали, тож ми зробимо, як обіцяли.






























Тур в підтримку альбому «Dolce Vita» — найтриваліший у кар’єрі «ОЕ». Чи не виникало моментами відчуття, що через цей щільний гастрольний графік зникає емоційність виконання, а лишається лише сухий професіоналізм. Чи завжди вдається поєднувати щирість і напружений графік?

Хороше питання… Насправді емоційність залежить не від фізичної втоми, а від інших речей. Ти можеш бути дуже втомленим і мати кожен день концерт, але мати в душі вогонь. А можеш бути фізично в ідеальній формі, бути готовим, але все одно щось не так.

Безумовно, бувають концерти, коли не вистачає енергії. Вони були завжди, їх небагато і не думаю, що їх стало більше з часом. Такі речі були і коли ми починали. Більше того, я пам’ятаю наші концерти середини дев’яностих років — переважна їхня частина була мукою для мене.

Тоді я погано орієнтувався на сцені, незручно почувався, не так співав, не вмів правильно виражати свої емоції до кінця, тобто я більше мучився. Але починаючи десь із 1999 року я вже почав розуміти, що відбувається і як треба робити. З того часу з емоційністю питань нема.

От ти кажеш, що коли змучуєшся, лишається тільки професіоналізм. Виходить навпаки, при щільному графіку, коли ти прилітаєш у місто в день концерту, та й сон по чотири години, в певний момент концентрація вже не так працює — якраз тоді і може падати професіоналізм. А емоції від цього, насправді, мало залежать.





























Не хочеться задавати банальне питання про найцікавіші моменти в турі, тож перефразую: які моменти туру тобі запам’ятались як найбільш напружені?

По-перше, це дуже великі перельоти, з часовими поясами, особливо коли ти летиш в Америку або на далекий Схід, це дуже тяжко. Усі ми без виключення мали джетлаг. Спочатку не спиш до середини ночі, потім прокидаєшся о п’ятій ранку, потім знов спиш дві години, потім не можеш заснути — це дуже виснажує.

Одного разу був концерт у Дніпродзержинську. Мав бути на стадіоні — але чи не дали дозвіл, чи ще щось, і нас не пустили на стадіон. Треба віддати належне місцевому організатору, він не відмінив концерт, а придумав поставити на виході зі стадіону імпровізовану сцену, зону навколо закрили спеціальними щитами, щоб це все ж таки було для тих, хто купив квитки. Навіть невелику трибунку зробили. Люди прийшли, концерт відбувся, все класно. :)

Чув, що коли ви цього разу збирались на гастролі у Штати, у Мілоша Єліча були проблеми з візою.

Так, його дуже довго перевіряли в посольстві і перші чотири концерти в США ми грали в чотирьох, як колись у старі часи, без клавіш. :) На деяких піснях я сам грав на клавішах, що для мене було досить непросто, оскільки я давно сидів за піаніно.

Чому вас навчив нинішній тур?

Що треба робити більші паузи між концертами. Тепер так воно і буде.






























Останній на даний момент кліп гурту «Океан Ельзи» — це «На лінії вогню». Після кліпу «Друг» це ваше друге відео, де не знімалась група…

Такий геніальний хід, ми так довго до нього йшли. :)

Ну от, я знаю, що є відомі музиканти, котрі надають перевагу саме таким кліпам, у яких не доводиться зніматись. Як ти до цього ставишся?

Це класно. Я би всі кліпи так робив. Це так вигідно і зручно.

Тобто кліпом «На лінії вогню» ти задоволений?

Кліпом я дуже задоволений. Я не з тих критиків, які вважають, що кліп занадто сумний, або не відображає суть пісні. Як на мене, він якраз і достатньо реалістичний, і відображає суть пісні ідеально. Те, що там, може, несподіваний погляд на речі, через собак — ну слухайте, не робити ж все так банально, як у Насті і Потапа.


Цього року тобі довелось послухати багато молодих українських гуртів, доки ти брав участь у проекті DMD. Зараз, коли проект завершується, ти можеш виокремити ті гурти, які тобі справді спободались?

Поки що ні. Проект закінчується в лютому і тоді, думаю, я зроблю від себе підсумок, виберу п’ять найкращих музикантів за рік і щось, можливо, з ними придумаю.

Нещодавно Саша Чемеров з гурту «Димна Суміш» видав книгу «Один» — збірку його есе і поезії, в креативному художньому оформленні. Ти пишеш тільки пісні і тексти для пісень, чи все ж є якісь твори, котрі можна було б видати книгою? Не було таких ідей?

У «Димної Суміші» якраз у четвер був концерт у «44». Я хотів піти, але зовсім сил не було. Щодо книги — амбіцій бути поетом, як таким, у мене нема. Чи можна було б щось видавати? Є такі тексти пісень, які можна було б розглядати як самостійні вірши, але я зі скромністю відношусь до цього і не занадто високо оцінюю свої поетичні здібності.

Мені взагалі здається, що для людини, яка пише пісні, важливий комплекс слів і музики. Традиційно вважається, що сильним поетом є Джим Моррісон. Коли я читаю його вірши, то не можу сказати, що він такий сильний поет без музики.

Можливо, я когось із його фанатів зараз ображу. Я дуже люблю Моррісона і The Doors, але мені більше подобається слухати їх у піснях. Вірші непогані, але багато образів взято у Блейка, багато — у Рембо з Верленом.

Мені здається, що музикант, який віддав свої найбільші емоції в пісні, так і повинен продовжувати себе позиціонувати. Тобто якщо ти пишеш вірші тому, що не можеш їх не писати, тоді це важливо. А я не пишу віршів, тільки тексти пісень.


 


























Про «Дольче Віту» і Феліні за цей рік тебе вже розпитали більш ніж достатньо. А от раніше, до цього альбому, були випадки, коли на пісню тебе надихнув якийсь конкретний фільм чи якась конкретна книга? Як, наприклад, у Radiohead є пісня, написана під впливом «Сто років самотності» Маркеса, або як, скажімо, алюзії на фільм «Сяйво» Кубрика у творчості Кейт Буш.

Пісня «Друг» була написана під впливом прочитаного кодексу Бусідо, самурайського кодексу честі. Тому в кліпі на цю пісню і використовується японська тематика. В кодексі Бусідо говориться, що самурай ніколи не повинен показувати свого кохання. Він повинен померти так, щоб ніхто ніколи не знав, чи він любив коли-небудь, чи ні. Така має бути сила. Пісня написана про те саме.

Ти підтримуєш зв’язки з колишніми музикантами «ОЕ»...

Наскільки можливо, так.

...За ці роки зв’язки жодного разу не виникало ідей хоча б про спільні репетиції?

Поки ні, але життя довге. Поживемо — побачимо! :) В групі «Океан Ельзи» ніколи не було і нема поганих музикантів. Тому можна було б щось зробити.

Навіть при такому щільному гастрольному графіку, ти інколи все ж встигаєш відвідувати чиїсь концерти. Ми тебе, наприклад, бачили на Tricky.

Рідко, але буває. Tricky мені дуже сподобався — один з кращих концертів, які я відвідував у Києві за останній час. А взагалі частіше ходжу на класичну музику, або на джаз у «44».

Які твої останні музичні враження і рекомендації? Що ти для себе відкрив, що ти зараз слухаєш?

Цього року я зробив для себе два великих відкриття. По-перше — Нік Дрейк. Знаєш його, так?

Звісно.

Відомий, але, на жаль, дуже рано забутий виконавець, який співає авторську музику під гітару. Це моя перша половина року, а друга — Them Crooked Vultures (примітка: супергрупа трьох особистостей — мульти-інструменталиста і учасника Led Zeppelin Джона Пола Джонса, лідера Foo Fighters Дейва Грола і лідера Queens of the Stone Age Джоша Хомме).

До речі, повертаючись до нашої розмови про дух рок-н-ролу. Them Crooked Vultures — це той дух рок-н-ролу, який мені дуже сподобався. Сказати, що це якісь геніальні пісні не можна, але настрій дуже сильний. Причому TCV мені подобаються навіть більше, ніж QOTSA. Можливо, дається в знаки присутність Джона Пола Джонса, який, фактично, одним із перших створив рок-н-рольний звук.

Так, вони чудові. Власне, в мене все. Дякую за таку цікаву і насичену розмову.

Дякую вам. На жаль, зараз не маю часу так багато читати ваш сайт, як раніше. Колись я читав його значно більше, а зараз руки не доходять. Мені подобається, що є хтось, хто справді цікавиться музикою, ви пишете хороші матеріали. Так що успіхів вам!

________________________________
03 деабря 2010 г.
Автор Сергій Кейн, фото music.open.ua
Источник: www.music.open.ua

 


 
 
 
 
Copyright © 1998-2014 Все права защищены - самый большой и самый старейший фан-клуб группы Океан Ельзи
При использовании материалов с данного сайта обязательна активная гиперссылка на http://ocean-elzy.ru/
Данный сайт не является официальным, создан и работает благодаря поклонникам группы.
Материалы предоставляются поклонниками или берутся из сети Интернет с открытых ресурсов со ссылкой на них.
Однако мы напрямую сотрудничаем с администрацией группы Океан Ельзи.
Материалы, выложенные на нашем сайте, регулярно просматриваются администрацией группы Океан Ельзи,
Недостоверная или запрещённая администрацией группы Океан Ельзи информация с сайта удаляется!