Стрибнути в океан і не намокнути. Це цілком реально. І пропри відсутність водойм із світовим запасом води у Києві саме тут віднайдеться  щонайменше кілька тисяч свідків-учасників цієї, на перший погляд, загадкової авантюри. Ну, звичайно, якщо не брати до уваги спеку, танці і стрибання, викликані емоційним вибухом, які, зрештою, не дозволяють вийти повністю сухим з обійм океанічних хвиль.
3 червня потужна стихія "Океану Ельзи" накрила Київ. Цього разу, судячи з афіш, "Океан" обіцяв бути солодким. Адже тур групи на підтримку нового альбому має назву "Dolce Vita" (солодке життя). Бажання підсолодити своє життя бодай на кілька годин зібрало у стінах Палацу спорту величезну армію прихильників гурту. Якщо все вимірювати місцями для падіння яблука, то навіть, якби йому і було де приземлитися, воно обов’язково когось би та й зачепило:)

Традиційно концерт не розпочався вчасно. 40-хвилинне очікування раз по раз розрізалося свистом і оплесками, організованими особливо нетерплячими шанувальниками із фан-зони. Але якщо говорити про передконцертне, то заради справедливості варто згадати і про хороше. Чи не вперше потрапити до зали можна було не штовхаючись у лещатах безумного натовпу. Двері Палацу спорту відчинили завчасно, і кордон міліції щасливі володарі квитків проходили не у звичному стилі нападів татаро-монгольського іга, а цивілізовано вишикувавшись у чергу, яка хоч і лякала своїми нескінченними розмірами, та просувалася дуже швидко.

Розігріта в прямому і переносному сенсі довгим чеканням публіка, зачувши перші акорди добре знайомої "Там, де нас нема", одразу почала активно співати і підтанцьовувати. Далі "Океан" пускав нові музичні хвилі, як то "Онлайн" і "Надя", а потім знову накочувалися добре знайомі "Кавачай", "Сюзі", "Майже весна" "Коко Шанель".

"Цю пісню ми давно вже не грали, а потім якось вирішили виконати, і відтоді граємо на кожному концерті. Цікаво, ви ще її пам’ятаєте?", - заінтригував Святослав Вакарчук. Це була композиція "Сьогодні". І найкращою відповіддю на запитання Славка став злагоджений хоровий спів всієї зали. Так само гучно, єдино і завзято публіка підхоплювала як добре знайомі хіти "Друг", "Кішка", "Той день", так і нові композиції "Компас", "Ордени", "На лінії вогню". Музика і щирість "океанівців" не залишили шансу нікому зостатися байдужим. Енергія емоцій підігрівалися з кожним акордом і виростала морем теплих долонь, які так повно і щиро розтавали у безмежжі "Вище неба". А коли пролунали "Зелені очі", то в ту мить, напевно, цілий-цілісінький світ став стовідсотково "навколо зеленим", і розфарбувала його в колір трави та листя неймовірно шалена київська публіка.

А далі були чотири виходи на біс! Перші два, правду кажучи, виглядали підготовленими завчасно. Ну бо просто не міг "Океан Ельзи" в межах концерту "Dolce Vita" не виконати однойменну пісню, а також відпустити Київ без композиції "Небо над Дніпром", під час якої бушували справжні живі велетенські красиві хвилі.

"Київ, я бачу, без бою не здається. Ми теж. Побачимо хто кого", - жартував Славко. Зрозуміло, що перемогла музика і любов, яка заповнювала кожен міліметр Палацу спорту. Але невеличка перевага (звичайно, не без приємності для музикантів) все ж таки залишилася за киянами. Столиця так завзято скандувала "Відпусти", що отримала омріяне навіть після, здавалося, фінального "Дякую".

Дві з половиною години розтанули ніби за мить. Минаючи хвилі людей, що повільно залишали таку вже рідну залу, я думала про те, що в "океанівських" піснях, які завжди для мене були до краю сповнені дощем і дорогою, після цього концерту з’явилося стільки сонця! А на вулиці сонця вже не було. Теплий вечір спадав на дзеркало темних калюж, які повсюди розмалювали місто, поки ми так солодко пірнали в "Океан".

________________________________
04 июня 2010 г.
Автор Ляна Сонячна
Источник: Мой город www.moemisto.com.ua