Океан Ельзи, який рве на собі сорочку (29.03.2010г.)

Від ФДР Радіоцентру: Вадим Карп'як
Від виконавця: Святослав Вакарчук
Дата інтерв'ю: 04/03/2010
Розшифрування інтерв'ю: Міла Речич

Чому тур на підтримку нового альбому почався з Росії?

Для цього є декілька причин, але основна причина - кліматична. Просто російські майданчики в основному закриті, не в основному, а всі. Десь це Палаци Спорту, десь невеличкі клуби, але концерти там можна робити за будь-якої погоди. Серед українських майданчиків є велика  кількість відкритих, зокрема стадіонів або відкритих зелених театрів. Тут краще концертувати наприкінці травня - в червні. Я думаю, ніхто би не захотів прийти на стадіон в середині березня. Це основна причина, а всі решта не мають такого великого значення.

А чому Москви немає в списку?

Москви немає в списку, тому що ми плануємо зробити великий концерт там у рамках цього туру на закінчення 2010-го року. Попередня дата нашого концерту 1 грудня у СК Олімпійському. І ми будемо робити його трохи окремо від усіх інших майданчиків, оскільки там інші технічні можливості, а також площа дозволяють все те, чого неможливо зробити навіть на відносно великих українських концертних стадіонах. Однак зараз у нас на ходу з’явився план влаштувати ще один концерт у Києві, який відбудеться теж наприкінці року уже після Москви. Щоб таким чином символічно закінчити цей тур. Однак київських концертів і так буде два, тоді і подивимось, який буде настрій у всіх - у публіки, у нас.

Альбом уже готовий, а чи всі пісні ви записали на цей диск, які хотіли?

Навіть більше. У нас  в українському виданні альбому з’явився бонус-трек, який не входить формально до платівки і виходить лише на механічних носіях, оскільки щодо електронних носіїв у нас є спеціальна домовленість. Це народна пісня Ой, Чий Там Кінь Стоїть, яка спеціально була записана для участі в російському проекті Соль, і в Україні автори проекту та продюсер дозволили включити її бонус-треком в альбом, за що ми їм дуже і вдячні. Буде такий цікавий ексклюзивний подарунок для українських фанів. У Росії цієї пісні в альбомі немає.

Тобто вона 14-та в альбомі?

Так.

Бо я якраз хотів спитати, чи не лякає вас число 13?

Вже не лякає,  по-перше. А по-друге, минули ті часи, коли лякала. Зараз навпаки - надихає. Йде мова не про те, що число 13 – це якесь гарне число. Це просто число, і все. І не треба навколо нього аж занадто зациклюватись. Тому що на  кожне негарне пояснення цього числа можна знайти і божественне її пояснення, тому краще на цьому і не акцентувати.

З виходом Dolce Vita нарешті запрацював офіційний сайт. Яка була причина його тривалої мовчанки?

Причини було дві. По-перше, нас не влаштовував сайт як такий, тобто нам хотілося його зробити трішки іншим, придатнішим до сучасної форми. Наприклад, я вважаю, що на сайті на сьогоднішній день абсолютно непотрібні такі речі як форуми і спілкування, оскільки всі давно спілкуються в соціальних мережах і основне тепер - мати лінки на правильні ресурси. Ну, смішно конкурувати із  твіттером, фейсбуком або вконтакті, коли там є величезні групи. Нехай люди там собі спілкуються. По-друге, ми хотіли підвести це під дизайн нового альбому, а оскільки дизайну нового альбому якийсь час у нас не було, то ми не могли цього зробити. Ось дві причини. Іншого пояснення нема. Зрештою, сайт – це всього лише дзеркало планів групи. Ми з успіхом користувались твіттером і офіційною сторінкою на ют’юбі, які дозволяли нам  все оперативно і вдало робити. Тепер просто буде більше інформації і, безумовно, потрібен сайт.

Обкладинка нового альбому, яка висить у вас на головній сторінці. Ці символи мені особисто нагадують більше значок «play». А що вони означають для вас?

Це не «play». Насправді це буква D і буква V просто так своєрідно поставлені. Комусь воно нагадує «play», комусь нагадує боротьбу чоловічого та перевернутого жіночого начала або навпаки, або їхнє співіснування, комусь нагадує букви латинські D і  V. Насправді, це просто, як мені здається, гарна естетично картинка, яка не відволікає на зовнішнє наповнення, а змушує слухати музику. Як на мене, основне завдання обкладинки альбому привернути до себе увагу в магазині і, мабуть, не давати нічого іншого ніж закладено у самих піснях. Для цього треба робити все просто. Уявляєш собі, стільки таких обкладинок з якимись комп’ютерними графіками, з фотографіями, з голими бабами і т.д. Воно все стоїть у когось на поличках, і тут диск, на якому просто на білому фоні, точніше на молочному фоні, дві своєрідно оформлені латинські букви D і V, і все.

Цей альбом ще від минулого року ви позиціонували як такий, що не міститиме жодних експериментів, жодних запрошених музикантів. Вам вдалося це втілити у життя?

Ні, у нас є два запрошених музиканта. Перший – це Льоша Саранчин, який зіграв ресторанне соло в одній пісні. Це було спеціально зроблено. Пісня називається Ще Один День, її написав Денис Дудко. Автор тексту я, а музики - Денис. І оскільки музика нам навіювала щось середнє між Томом Вейтсом і якою-небудь групою у ресторані Москва «сімдесят там восьмого року», ми навмисно зробили таке соло, щоб ще більше проіронізувати над собою, що нам дуже  подобається. А з іншого боку, для тих, хто щиро таку музику  любить, вона дасть той  настрій, який там потрібен. Мені вона, до речі, дуже подобається. Вона вийшла дійсно несподіваною, але дуже мелодійною. Там є текст і те, що я там спеціально співав на октаву нижче і т.і. Ось. А другий запрошений музикант – це Свєта Медвєдєва, наша московська знайома, яка грала на пилці у цій самій пісні. Тобто це така одна пісня з експериментами. Вона вибивається з альбому естетично, але мені здається, абсолютно підходить до нього емоційно.

Гаразд, отже цю пісню можна відокремити. Але в інших треках ви хотіли повернутися  до свого старого звучання?

Так і вийшло. Ну, можливо, не вдалося повернутись чисто до звучання Янанебібув. Я б сказав по факту, зараз це ближче до поєднання альбомів Янанебібув плюс Модель. Тобто там все-таки багато електронних експериментів, які робив Ступка. Він шаліє від синтезаторів і його хлібом не годуй, дай якісь такі штуки зробити. І він, безумовно, вніс туди свою лепту, це вже можна почути навіть по пісні Я Так Хочу. Це була сира стадіонна пісня, а він включив туди, як ми називаємо, рінґ-тон, хоча той заграний на дуже класному синтезаторі - Музі,  але це були його ідеї. Так само у декількох інших піснях, у яких є суттєве програмування, але воно мені  подобається через те, що не змінює суть пісні, не змінює настрій пісні, не забирає в неї рок’н’рол. Це якісь такі цяточки, які дають щось своє, щось несподіване, якийсь такий несподіваний звук, але Океан Ельзи залишається Океаном Ельзи. І ми будемо все це виконувати на концертах, тобто це не є щось таке, що  ми не можемо заграти своїми силами.

Я хотів інше, власне, спитати, чи вам доводилось  себе стримувати від експериментів, чи це…

Ні, ні, ні. Ніколи в житті. Ну як же ж. Це ж не прораховано. Ні, просто раніше ми робили як? Ми писали риби пісень, ми робили їх повністю, репетиції там, доробляли до якогось логічного завершення. Потім приходили в студію або приходив продюсер, ми казали: «Отут нам потрібен оркестр, тут нам треба  записати ще дві гітари,  тут нам треба гармошку, а сюди давайте ми хор запишемо» і т.д. Тобто ми весь час залишали місце – от ця пісня ще не зроблена, але коли ми зробимо так і так, то вона запрацює. Це класно, тому що ти залишаєш багато рамок, але це й мінус, тому що коли доходить до концертів, ти думаєш: «Що мені робити: чи включати плейбек, який імітує щось, чи замість хору грати на синтезаторі, чи замість гармошки? » - що саме по собі вже не цікаво. От скажімо, в пісні Вище Неба ми із цим зіштовхуємося, тому що там є акордеон, який важко повторити, і ми мусимо грати його синтезатором. Ну, це непогано, але це не те. Цього разу ми так не робили, за винятком деякого комп’ютерного програмування, яке швидше не настрій, не аранжування, а оздоблення.

Коли альбом писали, ви ж, очевидно, орієнтувалися, скільки приблизно з цих пісень будуть синґлами?

Я скажу відверто, якщо б ми жили в країні типу Англії або США, то, думаю штук сім або вісім. Оскільки ми живемо в Україні…або ми маємо наш найбільший промоушен в Україні, Росії, Казахстані, Білорусі і т.д., я буду більш стриманим в оцінках. Я би сказав від трьох до п’яти в залежності від того, як піде далі. Те, як люди сприймають пісню Я Так Хочу, мене дуже тішить. Ми фактично не робили масового промоушену через телебачення, а лиш через радіо та інтернет, але пісню знають і слухають всі. Її скачали на рінґ-бек-тони рекордна кількість людей, чого, до речі, із Океаном Ельзи раніше не траплялося. Тобто мені завжди здавалось, що це прерогатива зовсім комерційно-попсових проектів, коли рінґ-бек-тони скачують. Виявилось, що Я Так Хочу підійшла сюди, хоча багато радіостанцій навіть цю пісню ставили із застереженнями. Так типу: «Ми поставимо, але от все-таки це не той звук, тому що це заважко». На цьому альбомі нема легких пісень. Ми не збираємося підлаштовуватися під смаки середньостатистичного програмного директора середньостатистичної радіостанції України чи під його рейтингові зобов’язання. Ми робимо те, що робимо. Просто серед тих пісень є більш, назвемо так, складні, які будуть цікаві в першу чергу шанувальникам, фанам або в специфічних речах, наприклад, в кіно. А є ті речі, які, як на мене, є абсолютно популярною музикою і вони можуть крутитися в радіоефірі.

Про рінґ-тони мене не дивує, адже була їхня пряма реклама на радіо.

Я розумію. Але я говорю про те, що є багато прямих реклам і по телевізору, і десь ще, але не все так качають. Я про це говорив.

Дивно, що хтось з програмних директорів таке казав, тому що пісня себе прекрасно показала у всеукраїнському ефірі.

На самому початку казали, потім через тиждень-два вже не казали. Я би так сказав, що це не є якісь нішові радіостанції чи які-небудь танцювальні, це широкоформатні популярні радіостанції, які бояться звуку важкої гітари як вогню. І яка б там не була мелодія, яка б там не була ритм-секція, вони бояться звуку. Вони бояться, що слухачі будуть переключати. Мені здається, це значно цікавіша тема, ніж формальні речі про альбом. Я довго думав, чому в нас в Україні мало крутиться справді західної актуальної музики. Потрапляє до нас дуже малий її відсоток. Тому що на Заході в принципі від самого початку формат трошки важчий. Тобто там радіостанції можуть собі дозволити в ефірах масових комерційних радіостанцій значно важчу музику. От, умовно кажучи, візьмемо приклади. Ти рідко почуєш U2 по радіостанціях в Україні. Вони є, я не кажу, що їх нема, але рідко. Це не є масово. Ти рідко почуєш суперпопулярні Red Hot Chilly Peppers або Роббі Вільямса (Robbie Williams). Вони є (правда, останнього більше), але тим не менше. Але це не є так масово на всіх раідостанціях. Чому? Тобто ми обмежуємо західні гіти такими вже зовсім поп-стандартами. Тобто, умовно кажучи, трішки більше важкої гітари, або трішки агресивніше – все, його нема. При цьому воно крутиться на радіостанціях номер один, масових радіостанціях Західної Європи чи Америки. Це свідчить про те, що у нас все-таки різні смаки або різні підходи до програмування радіостанцій.

Ну, по-перше, у нас в країні довго не було музичного радіо ефіру, він існує тільки останні двадцять років. По-друге, кардинально протилежні шляхи розвитку. Якщо на заході все йшло від Led Zeppelin, Beatles і Елвіса Преслі (Elvis Presley) до полегшення, то у нас йде навпаки, від легшого до…

Можливо. Я про це ніколи не думав, можливо, ти правий. Але я пам’ятаю, років п’ять тому ні в кого не виникало зауваження, що занадто важкий звук. Тобто викликало, але люди йшли на це, експериментували, в сенсі, програмні директори: «Нехай буде! Класна пісня! Мені подобається і, напевно, буде людям подобатися». Сьогодні вони кажуть інакше. Вони кажуть: «Мені подобається ця пісня. І це супер. І на концертах вона буде класно. Ви як завжди молодці. Але я її не поставлю, тому що це не мій формат». Розумієш, про що іде мова?

Розумію, але це не так важливо. Я б не звертав на це уваги…

Мені все одно - поставлять чи не поставлять, мені взагалі все одно. Я без кокетства тобі можу сказати – мені абсолютно все одно, скільки людей скаже, це хороша чи погана музика. Головне, щоб мені це подобалось, або нам як групі. Це для нас основне. Але йде мова про інше. Йде мова про те, що ми самі себе обмежуємо, ми не даємо вибору. Я не проти того, щоб в нас була музика, наприклад, радіо Шансон. Є велика кількість людей, які її люблять. Якщо там нема відвертої - ну, знаєш, в текстах там буває деколи таке, що сором слухати - якщо цього нема, нехай слухають, прекрасно. Нехай буде денс-музика, нехай буде рейв-музика, але чому нема джазу, чому нема актуального рок’н’ролу? Тобто всі женуться за мейнстрімом і саме мейнстрім, цей стрім – це ж струя, оця струя стає все вужча і вужча і зводиться до такого – ця пісня Бритні Спірз ще формат, а оця пісня Бритні Спірз вже не формат. Розумієш? Тобто люди-слухачі живуть у інформаційному музичному вакуумі. Це впливає на їхні смаки, впливає на їхню музичну культуру і це замкнене коло. Тобто я не борець. Я людина, яка знає вже трішки цей шоу-бізнес, я не борець за те, щоб у нас зранку до вечора грало AC/DC, Led Zeppelin чи Radiohead. Я, по-російськи, «вкусовщіной» не займаюсь, але мені здається, що аж занадто бояться. Ну вже прямо-таки панічний страх перед будь-чим, що вибивається з формату.

Так, є таке. Але все буде гаразд. По-перше у нас поки що нема виробленої музичної традиції…

От, ми намагаємось, до речі, це робити. Я слухаю багато наших пісень в ефірі і мушу сказати, по звуку вони відрізняються. Я радію, що вони відрізняються, тому що вони відрізняються, як на мене, в кращу сторону, але не важливо - в кращу чи в гіршу, головне, що вони інші. І це важливо, і так має бути. Ну, не може людина слухати прісну жуйку постійно одну й ту саму. Не може бути постійно таке як Океан Ельзи, і не може бути постійно таке як Леді Ґаґа (Lady Gaga), не може бути постійно таке як група Віаґра, постійно мусить щось змінюватись. І я би просто хотів, щоб було більше різного, і все. А далі… З телебаченням наразі легша ситуація, хоча все далі й далі теж до цього йде.

Але радіо та телебачення вже втратили монополію на музику. Все - інтернет.

І слава богу. Це правда.

Гаразд. Можна кілька слів про пісню Більше Для Нас, яка стала другим синґлом

Насправді, спочатку ми не хотіли, щоб вона була синґлом, оскільки на неї не було тексту. Текст на неї був написаний одним з останніх, коли фактично майже весь альбом був готовий. Була ідея зробити синґл на пісню Онлайн і, до речі, ми від цієї ідеї поки що не відмовляємось, все попереду. Але якось ми прийшли до такого висновку, що для весняного настрою, продовжуючи ідею Я Так Хочу, ми хочемо в ту ж саму нішу додати ще одну пісню, яка є швидкою, ще швидшою по темпу, яка є достатньо простою по сприйняттю і в якої, як на мою думку, дуже актуальні слова на сьогоднішній день. Цю пісню ніхто не зможе охарактеризувати ні як пісню з інтимною лірикою, ні як пісню з соціальною лірикою. Там може кожен знайти своє, і це мені особливо подобається. Більше того мені подобається, що ця пісня саме в такому вигляді може стати саундтреком до реклами. Ми давно не випускали пісень з швидкими темпами. У нас взагалі на цьому альбомі декілька пісень таких, які будуть входити в рекордсмени найенергійніших і найрок’н’рольніших пісень на концертах групи Океан Ельзи. Тобто я вже відчуваю, що такі пісні як Надя, як Давай Залишимо Більше Для Нас, як Онлайн, як Небо Над Дніпром та, мабуть, Я Так Хочу, щоправда Я Так Хочу меншою мірою, вони по енергетиці саме такі як наші улюблені Зелені Очі, Вище Неба, Той День.


Тобто альбом вийшов загалом, наскільки я розумію, драйвовий і рок’н’рольний?

Мені здається, що так, хоча там багато є повільних пісень, але мало нерок’н’рольних пісень. От так я би сказав. Пісня Небо Над Дніпром – це взагалі… В мене є там декілька пісень, які для мене є такими піснями, що про них хочеться сказати – це я зробив. Пісня Небо Над Дніпром – одна з таких пісень, яка, з одного боку трішки повільна по темпу, але дуже активна, і по звуку сильна енергетично, і по тексту. І от таких пісень мені не вистачало у попередніх двох альбомах, навіть я би сказав, у попередніх трьох альбомах. Тобто такі пісні як в альбомі Янанебібув і, можливо, у Моделі, їх не було потім. Тобто це пісні не лірично-романтичного Океану Ельзи, це швидше пісні Океану Ельзи, який рве на собі сорочку.

________________________________
29 марта 2010 г.
Автор Вадим Карп'як
Источник: www.fdr.com.ua

 


 
 
 
 
Copyright © 1998-2014 Все права защищены - самый большой и самый старейший фан-клуб группы Океан Ельзи
При использовании материалов с данного сайта обязательна активная гиперссылка на http://ocean-elzy.ru/
Данный сайт не является официальным, создан и работает благодаря поклонникам группы.
Материалы предоставляются поклонниками или берутся из сети Интернет с открытых ресурсов со ссылкой на них.
Однако мы напрямую сотрудничаем с администрацией группы Океан Ельзи.
Материалы, выложенные на нашем сайте, регулярно просматриваются администрацией группы Океан Ельзи,
Недостоверная или запрещённая администрацией группы Океан Ельзи информация с сайта удаляется!