Святослав Вакарчук. Пять вопросов (11.2005г.)
Фронтмен групи "Океан Ельзи", Святослав Вакарчук, висловлює свої думки з приводу моделі досягнення успіху нашою державою. З погляду автора, досягнення успіху нашої країни багато в чому залежить від нас самих. Спробуйте відповісти для себе на п’ять ключових для вироблення стратегії запитань: 1). Чи ми талановиті? 2). Чи ми вільні? 3). Чи Схід і Захід разом? 4) Хто (Що) важливіший(-е) – людина чи держава? 5) Важливіше "Хто" чи "Що"? Особисте бачення та коментарі Славка

Улюблені кумири - батько, Джон Леннон, Джим Моррісон, Юрій Гагарін. В захваті від японської культури. Улюблені автори Юкіо Місіма і Харукі Муракамі. У жовтні 1994р. Славко був одним з ініціаторів створення гурту "Океан Ельзи". Згодом став автором більшості текстів і музики, а також вокалістом гурту. За оцінкою щотижневика "Кореспондент", Святослав Вакарчук входить у ТОП 100, як один з найвпливовіших і найзнаменитіших людей в Україні

Шлях кожної країни до успіху є унікальним. Я пропоную своє особисте бачення стратегічної моделі досягнення успіху нашою країною. П’ятнадцять років є умовною цифрою. Ми всі, напевно, розуміємо, що поняття успіху є досить широким та складним для визначення. У даному випадку ми говоримо про модель досягнення успіху нашою державою. Тому акцент зробимо на умовах, існування яких дозволить Україні бути успішною.

З мого погляду, досягнення успіху нашої країни багато в чому залежить від нас самих. Особливо від тих людей, які зараз читають цей журнал. Тому спробуймо відповісти для себе на декілька ключових для вироблення стратегії запитань.

Питання перше: Чи ми талановиті?

Проблема полягає в тому, що переважна більшість поважних і розумних людей думають про те, як держава мало дбає про українські таланти, про те, як потрібно про них більше дбати, які методи застосовувати для цього. І що у нас дуже багато талантів, просто про них ніхто не знає. Вони є гордістю України, але вони сидять у підвалах. Це стосується не тільки культури, але й будь-чого. Думаю, що і бізнесу зокрема. Вони всі сидять у підвалах, бо система у державі така, що їм не дають вилізти наверх і не підтримують їх. Я ставлю питання про те, чи ми є дійсно талановиті? Сьогодні в Україні побутує думка про те, що в нас повно талантів. Але всі вони є нереалізованими, бо держава про них не дбає. Добре, тоді прошу вас подумати й згадати 10 імен людей, які, як ви вважаєте, можуть стати, при правильній допомозі з боку держави, гордістю України. Ну як, спробували? Вийшло?

Дивна ситуація: всі ми вважаємо, що ми талановиті. Це визнають усі. Але майже ніхто не може назвати хоча б 10 талантів серед своїх знайомих. Тоді постає питання: де ці таланти? Тож ми талановиті, чи ми не талановиті? Треба перестати говорити про те, що Україна - талановита країна, і в ній багато талантів. Я стверджую, що в нас дуже мало талантів. Можливо, це трохи різко, але правда. Якщо під словом "талант" розуміти людину, якій трохи допоможеш і вона стане успішною, то в нас дуже мало талантів. У нас є дуже багато потенційних людей, можна сказати більшість нашого населення, яке історично, етнографічно і, можливо, навіть генетично, могло б стати талановитим. Я стверджую, що саме так треба ставити завдання. Питання ж не в тому, що ми талановиті і хтось нам заважає. Напевно, в Україні є мало талантів. У нас навіть відсутня система створення та підтримки талантів. Система, яка з простої людини може виростити Джона Ленннона, Білла Гейтса тощо. І тому розмови про те, що держава не допомагає талантам, є трохи не на часі. Кому допомагати? Покажіть цих людей, кому треба допомагати. Коли я задаю це питання, ніхто з моїх знайомих не може відповісти.

Покажіть мені когось, хто може стати Джоном Ленноном, і я знайду мільйон доларів, щоби в нього вкласти.

Тому спробуймо говорити про інші речі. Спробуймо дивитися правді в очі. В одній з бізнес-книжок, які ми всі полюбляємо читати, є фраза: "Великими й успішними стають ті, які вміють дивитися на речі реально та ставлять собі справжні справедливі діагнози". Наш справедливий діагноз - наші таланти перебувають у процесі зародку. Їх нема як таких. Словом, талантом їх називати не можна. Коли б Україна мала тисячу талановитих музикантів, сто з них були б уже суперзірками. Якби була тисяча талановитих бізнесменів, фірми їх були б уже на Лондонській фінансові біржі. Оскільки цього не відбувається, давайте копати глибше. Давайте дивитися на систему розвитку талантів, на те, звідки все починається. Я стверджую, що основна проблема йде далі.

Питання друге: Чи ми вільні?

Я стверджую, що ми невільні. Хто нас примушує вдягатися у схожий одяг? Так, можливо це етикет бізнес-середовища, можливо намагання сподобатися партнеру. Але що заважає нам подобатися партнерам своїм талантом та унікальністю? Я ходжу в майці, на якій намальований череп, і піджаку. При цьому мої дві вищі освіти й аспірантура дозволяють мені співати пісні на сцені, а також бути на слуханнях в Кабміні або Верховній Раді. До речі, там я теж так ходжу. Але це ще не значить, що я вважаю себе вільним.

Я стверджую, що наша країна є абсолютно невільна, в глобальному розумінні цього слова. Напевно, західні люди теж невільні, і, напевно, східні люди теж невільні. Але східні люди мають буддизм, а західні - двохсотлітню демократію. Ми не маємо ні першого, ні другого. Я особисто знаю деяких людей, які з ранку до вечора, з понеділка до п’ятниці працюють на Лондонській біржі, заробляють величезні гроші, як і українські бізнесмени ходять в таких самих костюмах, їздять на дорогих чорних машинах. В п’ятницю ввечері вони знімають ці костюми, йдуть у перукарню, фарбують собі волосся балончиком у зелений колір. Ідуть на вечірку в першій ночі, стоять в черзі. Виглядають вони так само, як підлітки на панк-концертах. І на два дні вони забувають, хто вони є на світі. Чесно кажучи, іноді вони навіть не бувають схожі на людей. В неділю вони увесь день відсипаються. Встають у понеділок зранку, змивають колір з волосся, вдягають костюми, беруть портфелі і йдуть собі далі заробляти свої мільйони доларів. Я впевнений, що якби вони не ходили в п’ятницю суботу з зеленим волоссям в клуб, вони заробляли б менше. А все це тому, що вони можуть бути ці дні &quotfree their mind". Я думаю, що одна з великих проблем нашої країни полягає в тім, що ми всі дуже багато говоримо про те, що потрібно [і як би було добре], але ніхто не може встати і першим зробити те, що йому допоможе, і що, можливо, є неприйнятим зараз.

Все, що я говорю зараз, я говорю, як каже наш теперішній президент, про "маленького українця". Ще раз хочу попросити: не конкретизувати моїх питань до своєї власної моделі. Бо якщо виявиться, що всі ці пункти не працюють у всіх [хто читає цей журнал ], тоді я вже взагалі не знаю, про що можна говорити. Я впевнений, що серед читацької аудиторії є багато винятків з того, про що я говорю. І, власне, до вас я і звертаюсь. Бо нам з вами говорити іншим людям. Я на початку сказав, що йдеться про Україну як державу - давайте сприймати це так.

Питання третє: Чи Схід і Захід разом?

У цьому питанні я спостерігаю єдину глобальну одностайність. Це питання, на яке я даю ту саму відповідь, що й усі мої друзі та знайомі. Схід і Захід не разом, на жаль. Але не є добрим те, що ми це розуміємо. Питання: чи ми талановиті, чи ми вільні прямо перетікають у питання: чи Схід і Захід - разом. Я думаю, що ця проблема, "Схід і Захід разом" - випливає з перших двох. Поясню... Чому ми невільні? Це пов’язано з тим, що наші стереотипи, які нам нав’язані до 16, 18, 20 років, і відсутність вільного мислення, яке підноситься над оточенням, примушують нас сприймати свій соціум таким, яким він є. І люди з Донецька до 18 років виростають такими, що не сприймають адекватно [в хорошому розумінні] людей зі Львова. Люди зі Львова до 18 років виростають такими, що адекватно не сприймають людей з Донецька. Я це пишу авторитетно, бо сам є людиною зі Львова і змінював своє ставлення. І знаю, що таке Східна Україна, тому що буваю там частіше, ніж на Західній Україні.

Питання четверте: Хто [Що] важливіший [3е] 3 людина чи держава?

Зрозуміло, що вся світова демократія вважає, що людина важливіша за державу. Але як ми? Я недавно цікавився, хто найпопулярніша, в розумінні brand-awareness [частоти згадування] людина в Україні за 2004 рік? Правильна відповідь: Леонід Кучма. Це було в 2004 році. В 2005, напевно, буде Ющенко. Хто найбільш згадувана людина у Великобританії? Девід Бекхем. Це офіційна інформація. Давайте запитаємо себе: чому? Я вам поясню, що я думаю з цього приводу. Я стверджую, що англійці реально вважають, що людина є важливіша ніж держава. Українці реально вважають, що держава є важливіша, ніж людина. Якщо ви запитаєте, яка найважливіша людина в Україні, всі скажуть: "Віктор Ющенко". В Англії, я думаю, більшість скаже не Тоні Блер, а Девід Бекхем. Тому що він їм подобається. Вони асоціюють свої особисті вподобання, особисту любов з важливістю та енергетикою. Вони приймають цю людину як найважливішу за все, що відбувається довкола. З нас наше ж виховання зробило людей, для яких у будь-якому випадку є держава, є державна влада, є люди, які щось для нас роблять, від яких залежить наше життя. Можливо, ми їх не любимо. Когось любимо, когось не любимо. Слава Богу, зараз є президент, якого більшість України сприймає дуже поважно і любить - це дуже добре. Раніше ми їх не любили, не сприймали, але, все таки, в нас десь тут підсвідомо було, що це - президент. Я стверджую далі, що патріотизм починається з любові до своїх друзів, з любові до свого найближчого оточення, до своїх партнерів по класу, до своїх партнерів по бізнесу, з поваги до своїх конкурентів. З цього зароджується патріотизм, а потім він переростає в державний. А якщо ви говорите, що за " Динамо" [Київ] готові прибити когось, а поруч некрасивими методами працюєте зі своїм конкурентом, який є вашим співвітчизником, то це не патріотизм. І, відповідно, людина для вас не є основним. Це всього-на-всього приклади - висновки ж робіть самі. Питання останнє 3 це улюблене питання всіх людей, які читають сучасні та модні книжки з бізнесу: Важливіше "Хто" чи "Що"? Запитаймо себе, чому всі хочуть ставати юристами й економістами? Я вважаю, щоб стати Що, а не Хто! Хоча більшість із нас вважає, що "Хто" важливіше, ніж "Що", коли ви захочете стати директором фірми, у вас попросять диплом. І диплом юридичний, економічний насамперед. Після того, як вони побачать, що у вас немає цього, нікого не буде цікавити ваш талант. Навіть якщо ви будете розпинатися: "Послухайте, я все можу, я все зроблю!" Вас ніхто не буде слухати. В резюме нема написано, що стаж роботи - 2 роки, MBA в Америці, перед тим ще дві вищі освіти - до побачення! Прочитаймо самі, як набирав на роботу Річард Брендсон. Мабуть, всі читали книжку " Loosing My Virginity" . Дуже раджу. Щось я не пам’ятаю, як він там розказував, що для нього була принципова організація попередньої праці. Його особисте багаторазове інтерв’ю без жодних CV значило для нього значно більше. Тому що для нього "Хто" було значно важливіше, ніж "Що".

Якщо до мене у групу прийде молодий гітарист, то в нього не запитають: де ти грав раніше? Якщо він мені скаже, що хоче грати на гітарі і в нього будуть світитись очі, він візьме три ноти, коряво, але так, що його хід думок мені здасться цікавим, я його візьму одразу. Тому що навколо - десять тисяч консерваторських гітаристів. Вони всі один до одного подібні, і я із заплющеними очима не можу відрізнити їхнього звучання. Але жодного Джеммі Хендрікса серед них я не бачив. Для мене особисто, як і для багатьох читачів цієї статті, "Хто" важливіше, ніж "Що". Але в нашій країні поки що "Що" важливіше ніж "Хто". На цьому я завершую постановку запитань. Ось ці питання, які я поставив.

А зараз спробуймо зняти знаки запитань, які були поставлені мною: ми талановиті, ми вільні, Схід і Захід - разом, людина важливіша за державу, "Хто" важливіше за "Що". Я не знаю, в якому році це буде. Можливо, в 2020. Тоді наша країна буде мати успіх. Якщо хоча б одного з цих пунктів не буде виконано, то, я думаю, ми не зможемо говорити ні про Сінгапур в Україні, ні про Швецію, ні про Норвегію, ні про Штати. Бачите, я вважаю, що п’яте твердження найпростіше вирішити, потім четверте, і так до першого твердження. Коли ми вирішимо проблему і повіримо, що всі талановиті. Коли система розвитку звичайних людей, в яких є потенціал, буде такою, що вони переростатимуть у таланти, і талантами буде засіяна вся країна, тоді ми почнемо жити красиво.

Тепер я би хотів перейти до конкретніших якихось речей. 2020 рік - хороша тема для обговорення. Спробую викласти свої думки про те, що відбувалося за останні місяці після Оранжевої революції. Ми всі дістали таку чудову ідею кризового менеджменту від наших нових лідерів. Фактично на очах в усіх була створена команда, яка буде вести нас у майбутнє. Я, особисто, з величезним оптимізмом дивлюся в майбутнє. Це при тому, що я поставив такі складні запитання і дав на них такі жорсткі відповіді. Думаю, що вперше, мабуть, з 1654 року у нас є шанс самим відповісти на такі запитання. Я пишу ці сторінки не як пропагандист нової влади чи уряду. Я не маю до нього жодного стосунку. Я просто знаю деяких людей особисто. Переконаний, що ця влада вже працює над питанням, "Хто" важливіший за "Що". Це показав нам той день, коли Ющенко публічно підписував накази про призначення міністрів. Тому перший крок ми почали робити. Що далі? Далі - дуже просто. Є три стратегії в державі - напрямки першочергової уваги. Перша - це економічна сфера. Друга - це політична сфера. І третя - це гуманітарна сфера. Як і в кожному бізнесі, є короткострокові, середньострокові, і довгострокові завдання. Економічна сфера, на мій погляд, належить до короткострокових завдань. І коли вони вирішаться, з’являться нові короткострокові завдання. Цілком зрозуміло, що нам треба за рік, ну максимум за два-три, повернути всі борги, виплатити всі пенсії, підвищити максимально зарплати, розібратися з приватизацією, вирішити питання корупції. Це передовсім економіка. Середньострокові завдання - це завдання політики. Чи хочемо ми в НАТО, чи хочемо ми в ЄС? Чи буде в нашій державі Схід і Захід разом? Це питання четверте й п’яте в нашому списку. Ці питання мають вирішуватися на рівні президента та прем’єр-міністра. Я не пригадую, до якого року ми маємо вступити до ЄС, але до 2007 маємо визначитися. Вступити, приблизно, до 2015 плануємо. І третє, це довгострокові завдання. Я стверджую, що більш довгострокові завдання, які відповідають на питання "ми вільні?" і "ми талановиті?" - це є питання гуманітарної сфери. Саме ця сфера є найнещаснішою в нашій державі: освіти, науки, культури тощо. Не знаю, чи ми встигнемо до 2020 вирішити всі п’ять питань. Але до цього часу ми маємо точно вирішити три останні питання ["Хто" важливіший за "Що", людина важливіша за державу, Схід і Захід - разом] і розпочати вирішення перших двох. Найцікавіші, як на мою думку, довгострокові гуманітарні проекти є дуже амбіційними, але вони зможуть зробити нашу країну, з нашою ж допомогою, дійсно центром Європи. Серед цих проектів є багато різних. Можна взяти декілька моделей. Модель перша: модель створення в Україні своєї Силіконової долини. Мені здається, що нам це зробити легко, бо ми необтяжені тими тяжкими чинниками, які дозволяють це зараз зробити в Європі. В Америці це вже зроблено. Росія це робить, але ні з ким ділитися не збирається. Східна Азія занадто далека від європейської культури. Ну справді, що нам забороняє виділити 100 гектарів землі і запрошувати туди Інтели, Майкрософти, маленькі східноєвропейські фірми. Якщо створити їм умови. Кожен читач є більшим економістом та фінансистом, ніж я. Абсолютно зрозуміло, що легко знайти аргументи, чому це неможливо. Але якщо ми вирішимо п’ять ключових питань, то великий успіх України стане можливим. Тому що унікальність місця, в якому ми знаходимось, з одного боку, - не обтяженість законами західноєвропейської цивілізації, з іншого - належність до європейської цивілізації, - на цьому перехресті ми можемо створити дуже багато. Це саме ми можемо сказати про сферу культури. Що заважає нам зробити так, як зробила Індія - свій власний Голівуд. Останній, можливо, не є взірцем якості, але ще тридцять років тому там взагалі не було кіно… І фільмів у Індії за рік створюється більше, ніж в усій Європі разом взятій. Адже в нас тридцять років тому вже був Параджанов [а вже сьогодні наше кіно здобуло Пальмову гілку на Каннському кінофестивалі ]. Я думаю, що саме це - Україна 2020.

Як ви думаєте, де найдорожчі та найкращі студії звукозапису в світі? Зараз центром світового ноу-хау у звукозаписі є Стокгольм. Музика Брітні Спірс [найкраща з технічної точки зору] або Мадонни робиться в Стокгольмі. Логіки ніякої. Чому не Лондон? Група "АВВА" стала першою не англосаксонською групою популярною в Штатах. За всю історію існування поп-музики, другої такої поки що нема. Зазначу, що на штатівському ринку майже нічого з Європи не знають. Якщо це не з Великобританії, то це не має для них ніякого авторитету. Я не знаю, як це зробив Стокгольм. Там двоє хлопців. Один з яких арабського походження, інший - індійського. Але живуть вони і роблять все у Стокгольмі. Що для мене є зараз перспективно - потрапити в Стокгольмську студію. Не в Лондон, і не в Лос-Анджелес. Тому що ціни там ті самі, побут там дешевший, а якість краща. От вам звичайні приклади, що можна зробити в Україні. Я стверджую, що вже той продукт, який ми зараз робимо в Україні [я говорю про свій продукт], у таких країнах Східної Європи, як Румунія, Словаччина, ніхто не може зробити. Тоді як у Чехії та Польщі - це одиниці. Знаю таких людей, які є талановиті. Їм не допомагає держава, але вони працюють самі і досягають успіху. Але це одиниці. Я думаю, що при правильному підході до справи, до 2020 року ми можемо стати тим місцем, куди з’їжджатимуться таланти з усієї Європи. Я, принаймні, докладу для цього максимум зусиль. Але спочатку треба вирішити всі ці питання. Десь до 2020 року, коли я зі своїм песимізмом і провокативністю зможу відповісти ствердно на всі ці п’ять питань, тоді можна буде з твердістю сказати, що Україна всіх обійшла.

Я готовий зробити все, що буде потрібно, і все, на що ситуація буде вказувати. Починаю я з відповіді на питання: "Хто" важливіше, ніж "Що". Як я це показую на своєму власному прикладі - дуже просто. Коли мені було 19 років, я був студентом 4-го курсу Львівського національного університету, студентом кафедри теоретичної фізики. Ще на третьому курсі я посилено студіював англійську мову, здавав TOEFL, відмінно вчився, перші два роки взагалі просидів у бібліотеці зранку до вечора. Збирався їхати, як усі супер успішні студенти, до Стенфорду або куди- небудь в інше місце. Діставати Doctor of Science [наукова ступінь]. Працювати над грантами і Нобелівську премію завойовувати. Ну, як всі студенти. Потім в музику попав випадково, хоч любив її все життя. В школі цим займався, слухав її зранку до вечора. Писав її вдома сам для себе. Частина хлопців, які зараз грають зі мною, просто почули, як я десь співаю, попросили мене - спробуй, заради приколу. Оскільки тоді, відповідь на питання: "Хто" важливіше за "Що" вже існувала, я пішов, попробував і вирішив, що мені це важливіше. І змінив своє життя. І зробив те, що зробив зараз. Я не знаю, чи я дістану Греммі коли- небудь, для мене це не є самоціллю. Я не знаю, чи мене внесуть у зал слави рок-н-ролу, але я знаю точно, що я тут зроблю більше, ніж будь-де. Я це знаю. І я вдячний моєму характеру, долі, Богу, і, можливо, вихованню моїх батьків. Вони дали мені можливість інтуїтивно-правильно прийняти рішення. Я почав з
цього.

Особисто вже ініціюю з допомогою міжнародних та українських організацій певну соціальну програму, яка була б скерована на вирішення питання &quotfree of mind". Ця програма на моїх особистих переконаннях, на моїх зустрічах з молоддю, публічних кроках та вчинках, має показати, що кожна людина повинна бути індивідуальністю. Я дуже хочу це робити, я цим буду займатися особисто, свідомо й абсолютно цілеспрямовано. Переконаний, що якщо такими речами буду займатися не тільки я, а кожен з вас як керівник свого підприємства, то ми всі багато зробимо.

Побажаймо цього собі, втілимо це в своїх компаніях і станьмо свідками успіху України!
 


 
 
 
 
Copyright © 1998-2014 Все права защищены - самый большой и самый старейший фан-клуб группы Океан Ельзи
При использовании материалов с данного сайта обязательна активная гиперссылка на http://ocean-elzy.ru/
Данный сайт не является официальным, создан и работает благодаря поклонникам группы.
Материалы предоставляются поклонниками или берутся из сети Интернет с открытых ресурсов со ссылкой на них.
Однако мы напрямую сотрудничаем с администрацией группы Океан Ельзи.
Материалы, выложенные на нашем сайте, регулярно просматриваются администрацией группы Океан Ельзи,
Недостоверная или запрещённая администрацией группы Океан Ельзи информация с сайта удаляется!