«Океан Ельзи»: стадія стадіону (30.06.2014)
«Океан Ельзи» зібрав НСК «Олімпійський», відзначивши 20-річчя з відмінним смаком і чудовою якістю звуку. Все краще, що група накопичила за свою історію, можна було побачити за один вечір.
70 тисяч людей на найбільшому майданчику країни. До 21 червня 2014 року українським артистам таке навіть не снилося. Втім, як і співаючим прибульцям з Заходу і Сходу. Абсолютний рекорд відвідуваності на концерті в Україні - це нова реальність «ОЕ».

З осені минулого року, коли «Океани» офіційно заявили про літні плани, Україна розкуповувала квитки і активно чекала. У тому, що дочекається, і що концерт на НСК «Олімпійський» буде не дивлячись ні на що, особливо ніхто не сумнівався. До літа 2014-го «ОЕ» стали для нас чимось більшим, ніж знаменита команда. Більшим, ніж музика. І навіть більшим, ніж символ країни. «Океан» став одним із символів нашої віри - у всемогутність творчої енергії, в силу єднання, в можливість бути почутим, у дієвість щирих слів, вчинків і жестів.

Одним з них був зимовий концерт «ОЕ» на Майдані. Класичний «золотий» склад, улюблені хіти, сотні тисяч слухачів, яких не вмістили б і три НСК. Музиканти, які покинули групу десять років тому, стояли на сцені плеч опліч. Кланялися, тісно обнявшись. Точнісінько, як у 2004-му, на прощальному концерті в Донецьку. Тоді вони грали разом, здавалося, востаннє. Після того виступу Святослав Вакарчук поїхав до Львова, закрився в будинку батьків і місяць не міг говорити.

Підсумком великої депресії стала пісня «Дякую» - данина всьому хорошому, що пов'язувало учасників команди. Підсумком виступу на площі в 2013-му - приклад єднання і здібності підніматися над особистим заради спільної справи. Концерт на НСК «Олімпійський» - це глобальний майстер-клас по етапах великого шляху. З його неминучими випробуваннями, ностальгією за минулим, роботою на майбутнє і заслуженою нагородою за працю.

Коли багатотисячний натовп співав разом з Вакарчуком, замість Вакарчука, запускав флеш-моб з повітряних куль, влаштовував океан мобільних вогнів, тупав і плескав від захвату, треба було бачити його обличчя. Так - з посмішкою від вуха до вуха - діти малюють сонце. Треба було бачити це обличчя, щоб миттєво повірити в заклик йти до своєї мрії за будь-яких обставин. Гранично доречна терапія для народу, чия дорога порита війною і залита кров'ю.

Було й інше обличчя. Серйозне, зі слідами скорботних зморшок, які цього року з'явилися чи не у кожного в Україні. «Наш концерт не розвага, він об'єднує людей». Визначивши емоційний формат події, фронтмен «ОЕ» присвятив пісню загиблим героям. Звичайно, це була «На лiнiї вогню». Також як і наступну «Стрiляй», її співали всім стадіоном, виявляючи нові смисли в знайомих рядках. «Нехай це будуть останні постріли в нашому житті», - золоті слова, які пристрасно хочеться вкласти політикам у вуха.

Віддавши данину нинішньому часу, Святослав заговорив про минуле. Точніше, про перше кохання. На питання до публіки, чи всі в цьому зв'язку відчувають ностальгію, хор дівочих голосів грянув: «Ні!» Надавши сильній половині людства привід багато думати, артист запросив на сцену старих акул «Океану» - Юрія Хусточку, Дмитра Шурова і Павла Гудімова. Денис Глінін стояв там з самого початку - він єдиний із класиків, хто за всі двадцять років далеко не йшов від Слави. Шанувальники, які влилися в «Океан» в останні роки, отримали можливість почути живцем в авторському виконанні хіти з ранніх альбомів «Янанебібув» і «Суперсиметрія». Всі інші - утвердитися в думці про позитивну силу розставання. У контексті творчого зростання, звичайно.

Феєричний сербський гітарист Влад Опсеніца - яскравий тому доказ. Декілька хвилин роботи Влада з інструментом вистачає, щоб розгледіти в ньому віртуоза і харизматичний виклик не менш харизматичному Вакарчуку. Орієнтальні інтонації у вокалі у поєднанні зі свіжими як цитрусовий фреш аранжуваннями - це як мінімум. Як максимум - акустичний дует «Вище неба», більшу частину якого музиканти виконали, стоячи спина до спини. Багатозначний контраст чорного піджака незворушного Влада і білої сорочки схвильованого Слави, забійна суміш сумного українського фолку з квітчастими східними наспівами, завжди актуальний конфлікт «любов - самотність» підірвали стадіон. Опсеніца люто знищував струни. Вакарчук радісно простягав мікрофон у натовп. Натовп ревів.
Мрійливий погляд в небо з надією, що звідти зваляться крила, щастя і, в ідеалі, ангелоподібна жінка, - споконвіку наше медитативне все. Излет ліричних настроїв усього вечора - «Така, як ти», яку музиканти несподівано зметикували на трьох. Опсеніца, Вакарчук, Глінін - ось імена людей, здатних в один момент перевернути душу.

Три з половиною години. 35 пісень. Охриплий голос Святослава. Три зміни спітнілих костюмів. Чотири виходи на біс. Після фінальної «Відпусти» публіка брела додому втомленою і щасливою - як після добре зробленої роботи або ночі кохання. Ті, кому здалося мало, наздоганяли колективним виконанням гімну України. Нічний Київ відповідав справної ілюмінацією і гострим дефіцитом таксі в цю історичну ніч, головний зміст якої можна виразити в двох словах: Слава - Україні.

______________________
http://cultprostir.com.ua
 


 
 
 
 
Copyright © 1998-2014 Все права защищены - самый большой и самый старейший фан-клуб группы Океан Ельзи
При использовании материалов с данного сайта обязательна активная гиперссылка на http://ocean-elzy.ru/
Данный сайт не является официальным, создан и работает благодаря поклонникам группы.
Материалы предоставляются поклонниками или берутся из сети Интернет с открытых ресурсов со ссылкой на них.
Однако мы напрямую сотрудничаем с администрацией группы Океан Ельзи.
Материалы, выложенные на нашем сайте, регулярно просматриваются администрацией группы Океан Ельзи,
Недостоверная или запрещённая администрацией группы Океан Ельзи информация с сайта удаляется!