Океан Ельзи у Києві: коли зривало дах (30.09.2013)


Різношертність публіки на концертах «Океану Ельзи» мене вже майже не дивує. Все надто просто: як можна зібрати більше 10 тисяч людей однієї вікової категорії у Києві?

Звісно були і діти, і старі, і молоді – здавалося, весь Київ. І навіть дівчина з кулькою «Спанч Боб». Але про цей образ трохи згодом.
«Стріляй», «Коли навколо ні душі»…

Святослав чітко пожартував трохи грубим і роздратованим голосом на прес-брифінгу для ЗМІ – «Пісня “Стріляй” буде останньою». Так собі і зафіксували… І ось музиканти в присутності велетенської кількості публіки грають цю пісню.

На початку концерту лідер «океанів» вийшов на сцену, як порядний артист – у білосніжній сорочці, чорному жакетику, штанях…. червоних кедах… (зауважу, до журналістів він виходив в чорних пафосних туфлях).

Власне далі не про це.

І ось, вже злітає з нього жакет, вже рветься на грудях та файна біла сорочка… вже майже і сорочки немає – є лише чорні штани, кеди і гарний торс співака. І звісно ж, пісня «Стріляй». Фіксую на годиннику – ще й десятої не має. Такого бути не може, щоб концерт так рано закінчувався… Паніка. Вже малюю в уяві шалену публіку Палацу спорту, яка рве на шматки сцену, охорону і колонки, викрикуючи «на біс». Але це лише уява…
 

Проте сюжет розвивається далі за моїм сценарієм. Справді, старий-добрий барабанщик, Денис Глінін, і два іноземних гітаристи покидають сцену.  Разом із ними зникає і Вакарчук з порваною мокрющою сорочкою, штанях і червоних кедах. Сцена темна, зал темний… Ніхто нічого не розуміє… Фани поки в адекваті, не рвуть на собі волосся, але хаотично покрикують. На сцені лишається лише клавішник, Мілош Єліч, в жовтій футболці «Спанч Боб».

Він намагається щось показати жестами. Але видно лише жовту футболку. Атмосфера в залі накаляється. Фани вигукують сильніше, але мій сценарій поки далі не розвивається, адже на сцені в жовтій футболці клавішник – це ще не фініш, точно відчуваю. На нього кмітливий оператор наводить крупний план і виводить зображення «Спанч Боба» на екран. Клавішник тримає вказівний палець біля роту і показує «Тихо!». Це діє, але не на всіх. Кілька секунд і знову паніка поширюється між 10-тисячною публікою. Ситуацію вирулює Вакарчук, який вже вибігає на сцену в білій свіжій футболці. Він бере зі стійки мікрофон і підносить до клавішника, той «тшшшикає» – це починає діяти. Люди замикають роти. Тихо. Якась секунда – дуже тихо. І темно. Немов навколо нікого немає… Фіксую той момент і клавішик роблять перші звуки відомого вже треку з нового альбому «океанів» «Земля» – «Коли навколо ні душі».

Чомусь відразу згадалась «релізна» цитата з денного прес-брифінгу гурту стосовно цієї пісні: «Я її написав за 15 хвилин, коли хлопці в черговий раз налаштовували звук гітари. Вони були в іншій кімнаті, займались своєю справою, я був сам. Не можу сказати, що відчув себе одиноким, швидше залишеним самим на себе».
На небі і вище неба

Перед тим, як увага оператора і слухачів прикипіла до клавішника і його футболки, був шалений концерт. І всі присутні побували на небі. Чесно.

Саме так називається відносно свіжий, проте страшно розкручений трек гурту «Океан Ельзи» – «На небі». Це була одна із найперших темряв у залі.


Про те, що вільно ходити Палацом спорту ми не мали змоги – це гарантія з печаткою. Звісно пересуватись за бажанням хтось то міг – але це створювало купу проблем – треба було, щоб хтось встав зі сходів, когось треба було пихнути – от тут мені подумалося – ліпше літати, не інакше. Ця думка прийшла паралельно з тим, коли в залі геть зникло  світло. Грали перші акорди пісні…

Там, де для когось тільки люди за вікном,

На моїй вулиці давно уже весна…

Під ці слова з’явились зорі. Власне,  то були ліхтарики-мобілки присутніх. Чомусь нагадувало Планетарій, який по сусідству… Але це було ліпше за нього – бо там якась штучна атмосфера, а тут було всу по-справжньому. На небі. І в думках вже майже матеріалізувалося, що я можу літати. Лишень варто спробувати і обов’язково вийде…

Трохи згодом йшла пісня «Вище неба» і я зрозуміла, що справді літати вміла і навіть це зробила, бо ж опинилась далі зорь…

Ось такий психоз.

Уявіть, зі схожими асоціаціями та переживаннями віджити майже кожну пісню – мені, 10-тисячам народу та п’ятьом музикантам на сцені. Страшна енергетика.

В руках цього гурту, власне, в руках фактично Вакарчука велика сила. Він про це знає. І ця сила в надійних руках.
___________________________________
soli.com.ua
 


 
 
 
 
Copyright © 1998-2014 Все права защищены - самый большой и самый старейший фан-клуб группы Океан Ельзи
При использовании материалов с данного сайта обязательна активная гиперссылка на http://ocean-elzy.ru/
Данный сайт не является официальным, создан и работает благодаря поклонникам группы.
Материалы предоставляются поклонниками или берутся из сети Интернет с открытых ресурсов со ссылкой на них.
Однако мы напрямую сотрудничаем с администрацией группы Океан Ельзи.
Материалы, выложенные на нашем сайте, регулярно просматриваются администрацией группы Океан Ельзи,
Недостоверная или запрещённая администрацией группы Океан Ельзи информация с сайта удаляется!